Розділ 2.3

Наврочила. Не встигла я заійти на кухню, як слідом за мною влетіла Гейка. Дрібна й білява - вона встигала абсолютно скрізь: і замовлення приймати, і подавати, і новини приносити, і ще й висловити своя думка по будь-якому приводі, навіть якщо їм, думкою, ніхто не цікавився. За що часто одержувала якщо не від Гермеля, так від Хоррі.

- Лорд Шеррінг навідався! - з порога оголосила вона, розчервонівшись і виблискуючи, немов новий злотник. - Правда, хмурий, мов грозова хмара. Мабуть, теж розслідувати вбивства хоче. Як ті...

- Геть-но звідси! - тупнув на неї Хоррі, оглянувшись через плече. - Працюй іди, а не припущення отут видавай.

- А що я? - надулася Гейка. - Усі говорять. Геть...

- Геть, кому сказав, - перебив її кухар. - От невгамовне дівчисько. І звідки тільки сили беруться. Ой! Ріша, а ти чого отут стоїш мовчки? - і відразу, насупившись, запитав: - Що сталось? Бліда зовсім.

І я відмерла. І відразу ж запанікувала.

- Це за мною... Хоррі, мене зараз отут будуть убивати... точно тобі говорю!

Я хотіла було кинутися до чорного виходу, але Хоррі мене перехопив за руку.

- Стояти! - гаркнув на мене кухар. Загрозливо так вийшло. Я не тільки зупинилась, але ледь не сіла посеред кухні прямо на підлогу. - Правда думаєш, що якщо за тобою сюди прийшли, то чорний хід залишили без догляду?

Точно! Уф. Паніка нам не друг. Вдихнула-Видихнула. Заспокоїлася.

Хоррі подивився на все це якось замислено. Здається, він взагалі ні краплі не зрозумів, з чого я вирішила, що мене будуть убивати, але перейнявся. Швидко підняв кришку в холодильного ящика, убудованого прямо в підлогу.

- Давай лізь. І сиди тихо, як миша.

Умовляти мене не довелося. Я швидко залізла, склавшись мало не вдвічі, але викрутилася й навіть умудрилася підглядати за ситуацією в кухні крізь щілину.

Хоррі ж незворушно повернувся до готування вечері, стукав по дошці величезним ножем, нарізаючи зелень, гримів кришками...

- ...Пробачте, шановний майстер Тейвіль, але я повинен перевірити, - майже відразу ж пролунав на всю кухню голос Шеррінга, і в мене все в середині вузлом зав'язалося.

Відразу живенько так згадався й повний люті погляд, і руки, що шарять по моєму тілу. Прокляття, як же гидотно.

- Так немає отут нікого... - запевняв Гермель, дрібочучи слідом за графом. - Ми сюди сторонніх взагалі не пропускаємо. Хоррі злиться, говорить - не дай Світло, що не так... А ви до нас дівчат шукати, котрі пропали?

- Саме для цього я й тут, - якось загрозливо відповів Шеррінг. На жаль, тільки мені було відомо, яких саме дівчат шукає граф.

І я зовсім скисла. Потрібно здаватися, інакше й Гермелю, і Хоррі дістанеться.

Але ледь я зібралася виповзати з укриття, як по кухні розлився запах озону. Магія. Потужна... Така, що мурашки по шкірі.

- Мені здається, що ви не там шукаєте! - голос мага був спокійний. І я від несподіванки заворочалася й тріснулася головою об кришку.

У ту ж мить Хоррі щось дуже голосно упустив, а Гермель почав його лаяти на чому світло коштує за незграбність.

- Тихо! - гаркнув той самий чужинець, котрий мій рятівник, але насправді вбивця. Або не вбивця... Голос у нього все-таки гарний, оксамитовий... здається, що проникає в кожну клітинку тіла... хіба вбивці такі бувають? - Лорд Шеррінг, ви як лорд-керуючий цих земель повинні бути в першу чергу зацікавлені в позитивних результатах розслідування. І я не стану повторювати двічі, де саме ви зараз зобов'язані перебувати.

- Але... - в'яленько промекотів світлість, маючи намір заперечити.

- Геть! - знову гаркнув Віл, і лорда Шеррінга як вітром здуло.

Мені здається, я навіть чула тупіт за дверима чорного ходу.

Хух, навіть дихати полегшало.

- А ви чого забажаєте, лорд Орем? - знову затараторив Гермель, а мене як блискавкою прошило - лорд Орем і є той страшний і жахливий начальник Тіньової стражі! - Вино є із самого Миордама. І найсвіжіша козлятина... Хоррі, чого встав?

Але, здається, лорд уже не слухав. Він швидко наблизився до мого притулку, присів і відкинув кришку.

- Мама... - простогнала я, розуміючи, що вбивати мене все-таки будуть.

- Тато! - прошивши мене таким поглядом, що я замружилася, вколов лорд. - Вилазьте, захворієте, - і, не чекаючи, поки я почну виповзати з ящика, схопив мене за шкірки й ривком витяг назовні. - Ви мене переслідуєте?

Це ще хто кого!!

Очі лорда Орема стемніли до майже чорного, і я усвідомила, що бовкнула це вголос. Чорт. Він мене зараз сам приб'є. Точно приб'є. Тіньовим стражникам такого не говорять. З ними взагалі всі пошепки розмовляють. А якщо є можливість, то обійдуть десятою дорогою. А я вже третій раз лордові на шляху втрапляюсь.

Я мимоволі втягла голову в плечі, не особливо розуміючи, чого мені тепер від нього чекати.

- Якого темного ви взагалі полізли в ящик? - зовсім спокійно запитав Орем.

Я зам'ялась. Брехати не хотілися, чи мало які здібності в начальника Тіньовий стражі. А не брехати... теж не хотілося. У яких би відносинах лорди між собою не були, а я однаково просто недовідьма, та й то ще невідомо - чи підтвердять це моє припущення при вступі до Академії. Тому просто знизала плечима й зітхнула.

- Зро-зу-міло... - що йому було там зрозуміло, мені зрозуміло не було. Але й цього разу я вирішила змовчати. Страшно якось. Вистачить і того, що й так наговорила йому... не дай Світло. - Майстер Тейвіль, принесіть нам вечерю, будьте ласкаві.

- На двох? - відразу вирішив уточнити Гермель.

- Нам обом. Думаю, що це чарівне створіння теж ще не встигло повечеряти.

А ще поснідати. І пообідала я на ходу шматком хліба з в’яленим м'ясом.

Чарівне... приємно. Мене чарівною ніхто й ніколи ще не називав.

- А заодно дівчина розповість, чому ховалася від лорда Шеррінга й куди направляється. Правда?