Розділ 2

Шлях до столиці у найсприятливіший час найкоротшою дорогою в нас із матір'ю займав десь близько тижня. Може, трохи більше, може — менше, але, загалом, я уявляла, що мене чекає.

Благо тітка Шарина не стала лити сльози мені на дорогу, а Тарим клятвено обіцяв відвідати мене восени, коли з батьком вирушать на ярмарок. Торем просто побажав менше пхати носа куди не треба, тримати язика за зубами й не встрявати в неприємності. Знав би хто, що всі його настанови я успішно виконаю з точністю до навпаки.

Я покинула село у відьмин час. У мисливському костюмі Торема, зі своєю торбинкою й заплічним мішком, у який материна подруга зібрала мені їжу й усілякі дрібнички. У дорозі все стане в пригоді. Якби ще це все на плечах не тягти.

Я йшла рішуче. Жодного разу не зупинившись, жодного разу не озирнувшись. Тихо, немов злодій, що прокрався, доки всі сплять. І тільки на самій околиці зупинилася, кинувши сумний погляд на сільський цвинтар. Повернуся сильною — тоді й могилу матері відвідаю. А поки...

Краще не чекати, коли там граф надумає мене шукати. А рано чи пізно — надумає. Може, не здіймаючи зайвого галасу. Тихесенько, поки в нього цей страшний перевіряльник. Але все одно почне. І краще мені до того часу дістатися якщо не до Академії, то хоч до столиці. І найшвидший шлях — лісом. Там мене навряд чи наздоженуть.

Але про всяк випадок, якщо раптом граф надумає влаштувати облаву з гончими... я порилася в торбинці, і в руку сама собою стрибнула пляшечка з порошком із суміші трьох трав, що відбивають нюх навіть у пекельних гончих, не те що в лордових. Трішечки витрусила на затягнуту в рукавичку долоню — і здула. Якщо й пройдуть тут гончі, то порошок на місяць їм нюх відіб'є. Подумала й краплинку витрусила на себе. Може, перестану відчувати цей сморід стоячої води... І не гаючи часу, попрямувала далі.

Через наш ліс була гарна втоптана стежка мало не до міста Сіорна. Це перше невелике місто на шляху до столиці. Там завжди можна знайти й попутників, і, якщо гроші дозволять, охоронця зі степових найманців. Щоправда, навесні їх нечасто зустрінеш, та якщо й зустрінеш — за таку компанію заплатиш утридорога. Так що краще шукати того, кому можна дати монету за місце біля багаття й, якщо пощастить, на возі.

Пахло прілим листям і весною. Нічний заморозок пощипував кінчик носа. Піднімався ранковий вітер. Зашелестів сухим торішнім листям у кронах столітніх дерев. Ліс зашурхотів, зашепотів... І стало якось не по собі. Моторошно. Страшно. Привиділося, що за мною спостерігають. Липке відчуття, від якого волосся на голові ворушитися починає. Страшно... Ніколи лісу не боялася, і ось тобі... Хоча раніше ж я не сама лісовими стежками блукала.

Шурхнув хтось у кущах, і я, підстрибнувши, рвучко обернулася. Може, здалося? Може, просто вітер..? Але почувся рик, і засвітилося два жовтих вогники за п'ять кроків від мене. Очі?! Не здалося. Дивно. У нас зроду ніколи нічого такого не водилося. І відразу з кущів висунулася морда. Здається, хижа, судячи з жовтих очей-ліхтариків і загрозливого рику. Кролики й кізоньки не ричать.

Серце впало в п'яти. Як не крути, а хижак є хижак. Йому начхати, кого жувати — простого подорожнього чи майже дипломовану відьму. — Фу! Фу, звірюко, — тремтячи від страху та ледве ладнаючи з власним голосом, заговорювала я... ікласту тварюку, попутно нишпорячи в сумці й вишукуючи хоч щось, чим можна захиститися від дикого звіра. Ну або хоча б відволікти, поки буду на дерево дертися. Хоча тут, як на зло, жодного дерева нормального не спостерігалося.

Тварина вважала, що не така я вже, на перший погляд, і «фу!», шкірилася й насувалася, бажаючи перевірити напевно. — Ергелю, припини лякати дівчину! — пролунало за плечем, і я, взагалі ні разу не злякавшись, підскочила на місці й заверещала на все горло, як божевільна. — Тихіше... — ВИ?! — здається, я вже знаю, кому не спиться посеред ночі. — Якого темного..? — клацнув він пальцями — і над нами завис невеликий світловий пульсар бузкового кольору. Такий ліхтарик нагородив чоловіка дещо потойбічним ореолом, від чого в мене мороз продер по шкірі.

От кого я точно не очікувала зустріти серед ночі в лісі — так це мого недавнього рятівника. І від несподіванки, не інакше, пропищала: — Вас чекаю! — не думаючи, видала я. — Я ж це... вам не віддячила... за те, що ви для мене зробили. Увечері.

— Прф... Пф... — відпльовуючись і потираючи вуха, на місці вовка стояв уже чоловік. — Ой! — знову проверещала я. — Не треба! Будь ласка! — простогнав вовк голосом святого світлого мученика. — Віле, скажи своїй подрузі, що при перевертнях так репетувати не треба — у нас зі слухом і так все чудовісінько. — Ой-йой! — знову пропищала я, вже тихіше, але не менш стражденно.

— Дівчино, якого демона вас тут носить у відьмин час? — поцікавився, ричачи не гірше за свого друга у звіриній подобі, той самий чужинець. — До столиці йду! — чесно зізналася я, обійнявшись зі своєю торбинкою, мов із найріднішою істотою, й чомусь бажаючи розчинитися й не потрапляти цій людині на очі більше ніколи.

— Гхм... Вона ненормальна? — вирішив уточнити перевертень. — Не більш ненормальна за вас, між іншим, — натурально образилася я на його слова. — Може, це... вона? — задумливо пробурмотів він, нахилився до мене й потягнув носом. Дарма він це зробив. Справді дарма.

Схоже, він і сам це зрозумів. От тільки пізно. Той, кого величали Ергелем, пирхнув, потер ніс і гучно пчихнув. Злякано спурхнула зграйка дрібних пташок із найближчого дерева. — Що за? Апчхи... Якого?.. Апчхи... Віле... Демонова печінка... Пчхи... — Це... За годину в перевертнів зазвичай минає. Мама казала, — пропищала я, зробивши пару кроків назад. Від гріха подалі. — Задушу! — прогарчав перевертень, і я, знову пискнувши, позадкувала швидше, поки не натрапила на дерево. Цікаво, за що? Можна подумати, це я його змусила себе обнюхувати.

— Це не вона! — встряв у нашу розмову Віл. — І не забувай, хто ти. Перевертень відразу завмер, подивився на мене, вже уявляючи, мабуть, звідки почне мене гризти, але їсти передумав. — Добре, Віле. Ти тут зі своєю... загалом, розбирайся тут. А я продовжу. З вашого дозволу, — зігнувся він у блазнівському поклоні, й за мить по стежці в бік села біг вовк.