Розділ 1.7

Через півгодини й усе село перебіжками, щоб нікому на очі не попастися, ми з Таримом сиділи в будинку коваля, і уминали м'ясну юшку під свіжий пиріг із щавлем і яйцем. Ніхто в усьому світі не готував цей пиріг краще, ніж тітка Шарина. І це було ледве не єдине за останні три тижні, що мене дійсно порадувало.

Невисока, маленька чорноволоса жінка з добрими карими очима сиділа навпроти оголодалих і задоволених собою нас із Таримом, і дивилася на мене, як на засуджену до смерті.

І я вже відверто побоювалася - як би не подавитися пирогом. І, напевно, відклала б його від гріха подалі, якщо б не була настільки голодна. Тьма, я такого голоду не відчувала ніколи. А ще такої незрозумілої слабості. У мене здоров'я кінське завжди було. А отут і голова паморочиться - не сильно, але дратуюче, і руки тремтять... Це все від пережитого страху. Точно!

- Охо-хо! - зітхала стара материна подруга й моя наречена мати, але не зважувалася почати безглузду бесіду про плани на майбутнє однієї недовідьми.

Зате Торем церемонитися не вважав за потрібне.

- Що ти собі думаєш, Рішка?! - запитав брат мого кращого друга. - Куди тепер подасися? І що будеш робити?

Я щиро й широченно посміхнулася, приділивши всю увагу хлопцеві, що присів поруч із матір'ю.

Взагалі, сини коваля були як небо й земля. Тарим - здоровань і добряга, пішов у батька - величезний і грізний, на перший погляд, на ділі був самою доброю й співчутливою людиною у всій окрузі. А Торем - маленький, щуплий і противний. І якщо дрібний він у матір, то противний точно у свою бабку. До тієї навіть горобці у двір не залітають. Зате Торем ніколи не лукавив і вмів задавати незручні питання, за що його  не любили навіть більше, ніж мене. Це в нього теж від його бабуні.

У силу своєї статури Торем виявився слабким помічником батькові. Зате він мав живий, допитливий розум. І цим гріх було не скористатися.

Батьки вважали його особливим, наймали вчителів, що для нашої глушини вважалося небаченою розкішшю, і до своїх вісімнадцяти років Торем був вчений, зарозумілий і, здається, самотній. Тому що витерпіти його міг тільки Тарим.

Я знизала плечима й чесно відповіла:

- У столицю! Куди ж ще?!

Це було саме собою розуміло, на мою думку. Так хотіла ще моя мати, та і я не уявляла свого майбутнього в цій глушині. Зате добре бачила себе серед студентів Редвержської Академії стихійної магії. І нехай всього-на-всього на факультеті темного й світлого відьмського мистецтва, але все-таки. Краще слабкою, але відьмою бути. Сама собі господарка, ліцензія, як у матері, і захист Кола й Ковена. Ніякі Шеррінги тобі не страшні.

Тому вирішено - столиця й Академія!

- О боги Світла та Тьми! - сплеснула тітка Шарина, що у житті далі сусіднього села не бувала. - Так як же так? Одна зовсім?! Як же?... Ой-йой-ох!

Я знову знизала плечима й відсунула порожню тарілку.

- Як всі, тітко Шарина, - зовсім спокійно відповіла я. - Коли ногами, а коли - як пощастить. Може, вийде знайти попутника...

Якби ще в рідний будинок потрапити. Материні схованки тільки я відкрити й зможу. Але на якийсь час і щедрої допомоги графа Шеррінга вистачить.

Тітка, мабуть, уявила, що із мною може трапитися, якщо зустрінеться раптом попутник, і зовсім побіліла. Уявила, як молодій і, нехай і не дуже гарній, але дівчині на тракті одній, і мені довелося її заспокоїти:

- Тітко, все добре буде. Я ж не вперше в столицю їду... - правда, раніше з мамою їздила, але цього договорювати я не стала.

- Ну... так! - кивнула тітка й, ледве не бігцем підхопившись, вийшла з-за столу і сховалася за грубкою.

- Здала вона, як твою матір поховали, немов зламалася зсередини, - прошептав Тарим, шубовстаючи ложкою в остиглій юшці. - Якщо ще й з тобою що...

Це так. Але що поробити?

- Залишатися мені не можна, - поморщилася я.

- Це всі розуміють, - кивнув Тарим. - Ріш, я б з тобою поїхав... Але батько поїхав за рудою до рудників. Говорить, там дешевше все набагато. А якщо ще зговоритися повз графську скарбницю... Не можу я кузню залишити. Будинок... Мати...

Він кинув дуже виразний погляд на Торема, на що той фиркнув і схрестив руки на грудях.

- Тарим, навіть якби ти міг, то я б тебе в житті не відірвала від рідного дому, - поспішила зупинити я друга, прикривши його широку долоню своєї. - До того ж я завжди знала, що рано або пізно мені доведеться відправитися в столицю. Я готова. Чесно.

Здається, навіть незважаючи на мої завіряння, мені ніхто не повірив, але всі промовчали.

- Добре! Пора мені...

- На світанку відправишся через ліс, - скомандував Торем. - А поки відіспись. Тобі сили потрібні будуть.

- Ага! Дочекаємося лорда, повернемося в надані мені кімнати... Зате з новими силами, - проронила на це я.

- Е-ні! - не очікувано демонстрував свою поінформованість Торем, колупаючи пиріг. - До лорда нині гість важливий вечірком навідався, - а мені чомусь згадався той самий чоловік, що так вдало оселився в кімнатах біля моєї в'язниці. - З перевіркою. Від самого його величності. Так що тиждень, а те й два йому не до тебе буде. Йому взагалі ні до кого буде. Королівська немилість - і ніякий Ковен на його захист не встане. Миттю запечатають, до собачого хвоста, і вишлють. Якби не на ті копальні, де батько руди купити надумав.