Розділ 1.4

Двері прочинились, і в кімнату ввалилася кисла, як торішня квашена капуста, Іжка з підносом, від якого розходились такі аромати, що шлунок відразу зсудомило, він завив, заревів... Навіть схотілося на нього шикнути. Але не знадобилося. Тому як слідом, тримаючи в руках свічник із запаленими свічами, важливо ввійшов лорд Шеррінг, і в мене не тільки апетит пропав, а ще й занудило на додачу.

- Приємного апетиту, - видавила Іжея.

Точно мені в юшку плюнула, якщо ще чого гірше не підлила.

Відповідати я, звичайно, не стала. Кивнула, як звичайно робила мати, коли їй людина була байдужна. Не вартує Іжка моїх нервів. По суті, ніхто не вартує, але якось очі закрити на присутність у моїй кімнаті Шеррінга не вийде.

Дочка хазяїна постоялого двору поморщилася, але в присутності лорда земель отрутою плюватися передумала й, поклонившись так, що ледь не упустила з вирізу сукні на підлогу мало не єдині, на мою думку, свої принади, позадкувала на вихід.

Ляснули двері. Провернувся ключ у замку. В обличчя дихнуло стоячою водою – гидкий  аромат у цієї магії Шеррінга, мерзенний, як і сам маг.

Ми залишилися вдвох, і я зрозуміла, що, незважаючи на всю свою нелюбов до Іжке - уже за нію сумую. Більш того, тужу, як по сестрі рідній. У горлі пересохло від усвідомлення того, що в принципі зараз трапиться, а по шкірі пройшовся такий необрий холодок.

Шеррінг криво посміхнувся, від чого у світлі тремтячих свічок став схожий на справжнісінького демона. Що б йому...

- Ти так тремтиш, Айрін, - заговорив він зненацька м'яко, навіть ласкаво, - немов я тебе з’їм.

Ну, може, і не з'їсть, але понадкусує точно.

Я мовчки зробила крок назад і стала так, щоб нас розділяв стіл. Вийшло якось не дуже добре, тому як вікно тепер було далеко, а ліжко до сумного близько.

- Не бійся так. Я не бажаю тобі зла... - продовжував заговорювати мені зуби лорд, наближаючись і маючи намір обійти прикру перешкоду, залишивши на стілі свічник. Добре, бо якось дуже моторошно він так виглядав. Я теж вирішила на місці не стояти й не чекати, коли мене почнуть... надкушувати.

- Та що ви, - нервово засміялась я, відходячи так, щоб стіл все-таки залишався між нами. - Хіба такий вихований шляхетний лорд стане кривдити безрідну сироту?

Хотіла давити на жалість, а вийшло якось... в’їдливо. І обличчя Шеррінга вмить втратило благодушність. Він різко скинув руку, на кінчиках пальців спалахнуло блакитне сяйво, і мене з такою силою приклало об стіну, що я злякалася, як би з мого худого тіла дух до демонів не вилетів. І обов'язково розтяглася б на дощатій підлозі, але не склалось. Мене немов скобами пришило до стіни - шию, руки й навіть, по-моєму, поперек тулуба. Чортові маги!

- Не тре-ба ме-не злити! - по складах, як до недоумкуватої, розтлумачив Шеррінг. Та це він, здається, намагався впоратися зі спалахом свого гніву. - Я хочу по-хорошомк домовитися.

- По-хорошому - це коли замикають у чотирьох стінах і залишають вибір: або погодитися, або... погодитися? - вирішила я уточнити напівпридушено.

І навіщо, питається? І так само зрозуміло все. Мовчала б тихенько, поки світлість не охолоне. Так ж ні. Язик мій - ворог мій. Мовчати не вмію з дитинства. Це, до слова, друга причина, по якій мене... хм... недолюблюють.

Світлість вистигати не поспішав.

- Сама винувата! - процідив він так, що мені схотілося завити.

Я й оком не встигла моргнути, як ми опинились так близько... Дідько, навіть його одеколон і кислуватий дух місцевого вина не забивали смороду стоячої води.

Мене знову замутило. Слава всім богам, що я сьогодні нічого не їла. Інакше б точно продемонструвала, як саме ставлюся до його привабливої й щедрої пропозиції.

- Але ж не так мені й потрібний договір... - простягнув лорд, обдавши гарячим подихом мою шию. - Хто що довідається? А якщо й довідається, кому яка справа?

Здається, Верховною його вже не налякати...