Розділ 1.3

Невже зважився хто?! Я підхопилася зі стільця й звісилася у вікно. Обличчя відразу вилизав сирий і холодний весняний вітерець. Почулося чи то й правда хтось мене гукнув?

Сонце сіло, і на задньому дворі, де хазяїн цього прибуткового містечка не повісив і найменшого, найгіршого масляного ліхтаря, стало так темно, що здавалося - дивлюся в безодню.

- Агов! - пошепки окликнула я, сподіваючись, що не з'їхала  від безнадії. - Є хто?!

Якщо хто там і був, то не відгукнувся. Зате гримнули двері, випала із шумного залу  смужка світла, і разом з нею ледве не викотився амбал з особистої охорони його сіятельства, а я миттєво відскочила від вікна й притулилася до стіни. У темній віконниці мене, звичайно, ніхто не побачить, але все-таки.

Не те щоб мене ці мужики лякали, звичайні найманці, і без волі Шеррінга й пчихнути не посмітять, але чи мало. Раптом і правда там хтось до мене намагався докричатися. Не хотілося б, щоб єдиного у всьому селі людини, що рішились поцікавитися моєю долею, віджахнула охорона лорда.

- Іжка! - окликнув у темряві охоронець. - Іжка, демони тебе за ноги тягали!

Демони Іжку не тягали, а от конюх...

- Чого?! - поправляючи робочу сукню, з якоїсь із господарських будівель важливо вийшла дочка хазяїна постоялого двору - Іжея. Для переконливості, не інакше, тримаючи в руках цебро й удаючи, що пропадала там чисто в справі.

- Віднеси відьмі цій поїсти чого, - наказав охоронець світлості. - Й швидше.

- Дивися, яка цяця! Сама, ногами, не спуститься, що їй, як леді, прислужувати? - і мені не потрібно було бачити її обличчя, аби чітко уявити, як воно морщиться. Ну немов відро журавлини проковтнула одним махом.

- Ти отут не випендрюйся. Його світлість наказали - виконуй, - осадив її охоронець Шеррінга, але не дуже переконливо. Мабуть, і сам великої любові до відьом не відав.

- Й що він у ній знайшов?! - тужливо й, здається, навіть заздрісно зітхнула Іжея. - Шкіра да кістки. Страшна, руда, ще й очиська такі, як у корови. Дивиться, немов у душу заглядає. Відьма - вона відьма і є. Краще б на кого вродливішого світлість увагу звернув.

- Може на тебе, чи що? - засміявся чоловік.

- А чом би й ні? Все-таки краще, ніж ця тараня засушена!

На себе б подивилася. З булками вже давно зав'язувати пора. А то у двері незабаром тільки боком увійде, та й то, якщо гарненько втягне живіт.

- Не тобі обговорювати смаки лорда. Йому, може, такі телеса  не до смаку, - і в знак повної незгоди зі смаком осіб аристократичних, мужик звучно шльопнув Іжку по добре відгодованому причинному місцю.

Іжка для пристойності взвизгнула, побурчала, але не злобливо й не сильно переконливо.

І обоє ввійшли в приміщення, хихикаючи й обговорюючи мої кісточки.

Можна подумати. Ну й що, що не красуня. Не всім же красою світ вражати. Мені навіть легше буде без краси цієї, проблем менше.

А взагалі, отут моє походження провиною. Мати відьма, виходить, і дочка відьма. А відьма молода, ще в Коло не прийнята - ідеальний провідник стихійної енергії. Тільки от відьма з мене, як з валянка туфля. А довести не вийде. Маги - вони такі, якщо відьму безхазяйну почують, то поки в ліжечко не затягнуть і не перевірять, чи точно не відьма, не повірять, що правду каже.

Ох...

-Рішка! - знову покликали мене звідкись із темряви.

«Не почулося!» - зраділа я, знову звісившись через вікно.

- Тут я!

- Слава всім богам, - полегшено видихнули під вікном, і я тільки тепер упізнала голос Тарима, сина коваля і єдиного хлопця в селі, що не шарахався від мене, як від чумної. Але це тому, що він був як ведмідь, а я... ну дрібна дуже, і Тарим вирішив, що маленьких треба захищати. - Я вже найгірше подумав.

Можу собі тільки уявити, що він там надумав. І від того обличчя обдало жаром.

- Що мене з'їли? - вирішила все-таки уточнити. - Або змусили прати онучі охоронцям його світлості?

- Смішно тобі? - щиросердно образився Тарим. - А ми собі місця, між іншим, не знаходили.

Совість стрепенулася й тюкнула мене у тім’ячко. Але перепрошувати буду потім. У безпечному місці й за кухлем елю.

- Ти, сподіваюся, не тільки переживати сюди прийшов? Драбинку взяв?

- А як же! Зараз.

Але ледь Тарим шурхнув листям і затріщав кущами розарію, через знищення яких Іжку обов'язково хватить серцевий напад, як у коридорі почулися кроки, прослизнула під дверима смужка світла, і відразу зарипів замок.

Прокляття їм у печінку...

Я відразу потягнула на себе ставні й закрила від гріха подалі вікно. Хоч би Тарим зрозумів, що до чого.