Розділ 1.1

Айрін

Іскра

Анотація

Якщо тобі немає на кого покластися — вчись виживати!

Якщо тебе хочуть зробити чужою іграшкою — тікай!

Не знаєш, де сховатися – вступай до Академії!

У тебе особливий дар? Учися його контролювати!

Тим паче якщо в тебе такий наставник...

Ну то й що, що він ледь тебе терпить?! Ну то й що, що від його крижаного погляду кидає те в жар, то в холод?

Хто сказав, що ви зобов'язані один одного любити?

Чи  все-таки зобов'язані?

Розділ  1.1

- Ріша, ти це... не випендрюйся, а давай... підписуй, — стираючи рукавом піт, що виступив на чолі, і запинаючись, не те наказував, не те просив староста нашого села дядько Хумар. - Що тобі вартує... - покосився він на завмерлого біля вікна лорда Шеррінга й ледве не завиваючи продовжив: - Капни сюди крапельку крові... не убуде ж з тебе.

З мене не убуде? Мені цікаво, він серйозно думав, що я така ідіотка, що не знаю навіть приблизної суті договорів на крові? І щоб я добровільно загнала себе в кабалу, ставши практично власністю його світлості? Так, звичайно.

- Ні! – вкотре вперто повторила я, сховавши за спину долоні й піднявши підборіддя. Здохну, а добровільно не дамся.

Розпинатися й пояснювати, що не на ту напали й мати в мене була відьма — користі небагато. Староста й так знав, він і мене боявся, як вогню. Не так мене, як посмертного відьомського прокляття. Та й що таїти — мене теж трошки. “Відьомське насіння рано або пізно гнилизною поросте”, - так у народі говорять. А лордові що-небудь доводити безглуздо. Він і сам маг, а маги відьом не бояться. І це гірше за все. Він мене в баранячий ріг навіть з материними травами й порошками вмить скрутить. І пискнути не встигну.

- Рішенько. Тобі ж ще пів року до повноліття, - знову занив староста, підсуваючи до мене ближче свою трикляту папірчину. Точніше, не свою, а лордівску, навіть вензеля сріблені. Здається, сподівався, що я, як і більшість дівчат сільських, і слова не зрозумію з  написаного. - А його світлість тобою опікуватись буде...

Знаємо ми цю опіку - половина дівок у селі від тієї опіки в поясі втричі ширшими стали. А в мене зовсім інші плани. От тільки як би так викрутитися, щоб їх здійснити?

- Ні! - як заведена й трошечки тупувата, повторила я, зробивши крок назад і впершись у замкнені на ключ двері. Та схоже, не тільки ключ, тому як долоні відразу защипало. Лорд вирішив убезпечити себе? Щось підказувало мені, що навіть якщо я буду кричати в усе горло й бити кулаками у двері - ніхто мене не почує.

- Рішко! - втратив терпіння й благодушність староста.

- Лиши! - втрутився в нашу розмову лорд, і від його голосу в мене по шкірі побігли мурашки. - Айрін, тобі краще не впиратися й погодитися на запропоновані умови. Я навіть виплачу тобі придане, ледве тобі виповниться вісімнадцять... - повернувся він і впився в мене гострим, ніби відточена сталь, поглядом.

Відкупишся. Хотілося плюнути в його високошляхетну пещену морду, але я стрималася. І за чим там дівки зітхали - худий, блідий, очиська в пів обличчя й ніс, як дзьоб. За чим там зітхати?

- Я не можу, - ледь упоравшись із панікою, заявила я. - Мати веліла нічого не підписувати й не робити, поки не прибуде Верховна відьма. Поки я не досягла повноліття - вона відповідає за мене.

Отут я брехала.

Верховна відповідала тільки за своє Коло - тринадцять відьом, включаючи її саму. А мене без диплома або хоч яких талантів відьомських у Коло не візьмуть. Залишається тільки сподіватися, що мати не помилилася, коли сказала, що в мене є потенціал, і в Академію все-таки вийде вступити. Дістатись би до неї ще...

Лорд Шеррінг піджав губи, прищурився й прошив мене таким поглядом, що мені стало недобре, аж у горлі зашкребло. Здається, я навіть відчула його фізично, настільки він був гострим і важким.

Спокійно, Ріша. Він не може знати про уклад відьомського Кола. Є те, що знають тільки відьми й маги Землі. Та й то… тому, що рідні по стихії. Цей же - маг Води, і від нього мене відвертає просто. Зате йому моя персона спокою не дає, мабуть. Ох, треба було мені пройти тоді мимо, коли він на Марішку замахнувся... Хоча ні, маленька вона зовсім - прибив би.

Тому правильно я тоді його відіпхнула. От тільки запам'ятав він мені це.

- Брешеш! - прошипів лорд, ставши схожим не на яструба, а на болотну гадюку.

Ха. Злиться, не впевнений, що брешу, виходить, напевно він не знає.

- Я б на вашім місці перевіряти не наважилася. Відьми по одній – слабші за мага. А якщо всі разом...

Цього я теж напевно не знала, але головне було - говорити впевнено. Нехай сумнівається.

Лорд скрипнув зубами й знову відвернувся до вікна, схоже, ховаючи свій гнівний зрив.