Розділ 6

До гуртожитку я брела, ледве переставляючи ноги, подумки сварила себе на чому світ стоїть. Відчуття, що я крупно влипла, давило на плечі. От чому я не промовчала? І в кого б поцікавитись, хто саме був присутній учора на нашім іспиті?

- Іден! – покликала я, дуже сподіваючись, що привид мене не залишить одну  в невіданні. - І-ден!

Але привид не відгукнулася. Схоже, ректор дав йому більш важливе завдання, ніж няньчитися з однією не дуже розумною студенткою, котра хронічно влипає в неприємності.

Можна ще зайти до Стефана, але вони вчора добре відзначили першу сесію. До того ж у них уже сьогодні канікули, і, швидше за все, на цей тиждень усі розбіглися, хто куди. Мені бігти було нікуди. Не те щоб зовсім. Можна було б відправитися у своє село, побачити з тіткою Шаріною, але Вілмар навряд чи мені дозволить відправитися самотужки. А просити його мене супроводжувати... у нього й так від мене одні проблеми й головний біль.

Краще вже пересиджу цей тиждень у гуртожитку, підтягну теоретичний матеріал, що кульгає... а там, дивися, усе вляжеться, і наприкінці зими я зможу, як і всі, провідати рідну домівку...

- Рішка ! Ріш-ка! - закричала трохи не у самісіньке вухо Силь. - Ну оглухнула ти, чи що? Ні наздогнати, ні докричатися неможливо!

- Чого ти репетуєш, як божевільна? - поморщившись, запитала я й тільки тепер помітила, що стою біля входу в гуртожиток. І правда, злегка задумалася.

- Тому що тільки з п'ятого разу докликатися тебе й змогла! Ти чого така... заморожена?! Не здала, чи що?

- Так ну тебе! Здала! Все чудово! Просто... - я зам'ялась, але все-таки вирішила поскаржитися подрузі: - Наша вчорашня прогулянка вилізла мені боком сьогодні.

Сильвія зніяковіла.

- Пробач мені! Якби я знала... Але там же десять хвилин пішки. Хто подумав би, що ми Орему на очі попадемося?

І в цей момент я зрозуміла, що Силь поняття не має, що діялося вчора практично поруч із нами. Я, у принципі, теж не зовсім розуміла, але відьма не відчувала ні запаху крові, ні сили магів...

- Думаю, я зможу загладити свою провину, - ухильно упустила я.

Нехай краще сама робить висновки. Вистачить вже на сьогодні одкровень, раз трохи не видала всі свої таємниці. І нехай Силь моя подруга, але... хто знає, як вона буде до мене ставитися, якщо довідається про темну сторону мого дару.

І в цю мить я гостро, як ніколи, відчула - наскільки ж я самотня, наскільки чужа... Але ж хто знає, скільки ще мені зустрінеться магістрів Дейремів, які завжди будуть вважати, що всі, хто має справу з Виворотом, несуть тільки зло?! Скільки разів мені доведеться виправдуватися, брехати, приховувати... вивертатися, намагаючись здатися краще, довести, що темний дар теж може бути використаний у благо...

У цей момент я щиро поважала й... співчувала ректорові Корайсові. Він знав, що казав.

- Ну й слава Світлові! Тоді йдемо, нас уже чекають, - відразу розпрощалась з докорами сумління Сильвія.

- Куди йдемо? - насупилася я, усе ще перебуваючи у своїх тяжких роздумах.

- Як куди?! Рішка , ти зовсім забула, про що ми вчора з тобою розмовляли? - і, не помітивши ніякої реакції з мого боку, Силь нагадала: - До віщунок ідемо! Заодно з'ясуємо, чи пробачить тобі твій... коханий.

Силь задерикувато підморгнула, а я ледь стрималася, щоб не поморщитися. Колись мама говорила: «Якщо не хочеш втратити спокій, не ворожи на майбутнє. Що б ти не довідалася, реальність - перевершить будь-які твої очікування. І не завжди в кращий бік».

- Сильвія, а давай мені ворожити не будемо, а просто я з тобою сходжу, - запропонувала я, розуміючи, що хочу взагалі-то - прийняти душ і провалятися день у ліжку з книжкою. - Потопчуся біля дверей. Навіть підслухувати не буду, що там тобі навіщують!

- Ти найнудніший бойовий маг в історії Риогорна! Чи... Слухай, якщо в тебе немає грошей...

- Є в мене гроші.

Слава Світлові й Пітьмі, а хоч щось добре я можу згадати про лорда Шеррінга - запозичений у нього гаманець. З моїми скромними апетитами я ледве чи декілька разів заглядала в той самий гаманець. До того ж і форма, і канцелярія із книгами - були люб'язно надані Академією. І все, на що я витратилася - більш-менш нормальна сукня для виходу в місто. Правда, і надягати її можливості не було. Тому що в місто ми вийшли всього-то  пару разів, і то... форма, як виявилося, мені дуже пасує, і змінювати її на незручну сукню зовсім необов'язково.

- Ну тоді я тебе зовсім не розумію. Як можна не хотіти знати, чи любить тебе твій єдиний і ненаглядний?

- А якщо не любить тебе Міель - кидати його побіжиш?

Сильвія задумалася. Навіть насупилася.

- Ну ти даєш! - розсміялася я. - Добре, ідемо! А то  й правда ще до гадань усяких кинеш його. Прямо зараз.

Може, Сильвія й хотіла обуритися, але передумала. Поки я на все згодна, вона потягла мене нагору сходами на другий поверх.

На поверсі віщунок було людно. Схоже, дільце по гаданнях на нареченого виявилося досить прибутковим.

Адміністрація не чіплялося, тому як прорікання – не зовсім магія. Тобто магія, але пасивна. Вона не впливає на фізичний стан того, кому ворожать. А взаємодія з аурою – мінімальна. До того ж віщуни – найнепостійніші маги. Навчити їх практично неможливо, домогтися роботи саме на замовлення - складно. І не факт, що гадання на замовлення - не просто результат бурхливої фантазії ворожки.