Розділ 5

- Кор, тільки ти можеш спізнитися на іспит, влаштований для тебе особисто! - вшпилив мене ректор, коли я ввалилася на арену для практичних занять - захекана, скуйовдженої й перелякана, як після зустрічі з кам'яним тролем.

Але замість відповіді я так і застигла з відкритим ротом. Крім похмурого Вілмара й незвично веселого ректора, тут перебувала ще одна людина.

- Схоже, ваша протеже теж учора відзначала здачу першої сесії, - глумливо відмітив пан у сріблястому костюмі, що був присутній учора на загальному іспиті з теорії. - Леді, вам не здається, що ви зарано почали святкувати?

- Я не леді! - трохи роздратовано поправила я дивного зарозумілого дядечка, що мене трохи лякав і страшенно дратував. І взагалі, він мені якось не подобався. Було в цій людині щось відразливе. - Трохи перенервувала перед заключною частиною сесії, але вже готова до випробування.

- Дуже сподіваюся, що це дійсно так, і я не витрачу час дарма.

Не знаю, що він такого мріяв тут побачити, але явно не заспану студентку, що намагається зібрати всю свою волю в кулак. А його презирливий вираз обличчя...  у мене вже виникло бажання запустити йому чим-небудь у лоба.

Тому я перевела погляд на Вілмара - напруженого й нервового, немов це йому треба було іспит здавати. Навіть схотілося йому посміхнутися, але вчасно спохватилася й, задерши підборіддя, поцікавилась:

- Ми можемо починати?

- Думаю, що дійсно краще не витрачати часу, - зронив Вілмар. - Студентка Кор, ви готові?

- Так, магістр Орем! - слухняно відгукнулася я, намагаючись більше не дивитися на Віла. Тому як мені дотепер здавалося, що я відчуваю його поцілунки на губах  і жар його рук... Чорт! Хоч би не видати себе при всій комісії.

- Тоді будьте такі ласкаві, продемонструйте нам три атакуючі заклинання різних типів.

Я перевела подих і обернулася до мішені, що зринула в ту ж мить та націлила на мене зброю. Метальний спис начебто.

Моя магія відгукнулася, немов тільки того й чекала весь цей час, а в руці з'явилася найпростіша і досить потужна вогненна куля. Головне, потрапити. Як там Вілмар говорив? Тримай ціль в полі зору, і заклинання саме її знайде!

Легко сказати.

Але навіть незважаючи на те, що вся моя увага була зосереджена на трьох людях, що свердлять мені спину поглядами - я вцілила. Не зовсім чітко, здається, ледве зачепила руку фантомного супротивника, але мішень розсипалася купкою попелу.

Фуф! Не все так погано. Але не встигла я зрадіти, як вистрибнула ще одна мішень, і я знову призвала магію з резерву, створивши декілька маленьких, але швидких і точних вогненних пульсарів. Вони один за одним прошили ціль наскрізь.

- Відмінно! - похвалив мене ректор.

І, щоб я не сильно радувалася, з'явилося відразу три мішені.

Прокляття.

Цьому Віл мене ще не вчив. І, здається, мішені з'явилися не з його ініціативи. Ну й добре.

Я прикрила очі на мить, зосереджуючи увагу на всіх трьох мішенях одночасно й на власному резерві. Три вогненних стріли. Дві потрапили точно в ціль - третя ледь зачепила мішень.

От...

Я скрипнула зубами, але придушила розчарування й обернулася до викладачів, очікуючи вердикту.

Всі троє мовчали. Якось задумливо й важко. Настільки нестерпно довго, що мені схотілося запитати - «ну як?».

- Досить непогано! – зробив висновок чоловік у сріблястому костюмі. - Зізнаюся, я помилявся, коли говорив, що дівчині не місце на факультеті бойових магів. А ви, ректор Корайс, були праві.

- Буду дуже радий, якщо ви свої слова підкріпите матеріально й підпишете дозвіл. Хтілось би мені самому вирішувати, на який факультет обирати для студентів.

- Рада буде обурена.

- Вона не стане противитися вашому рішенню...

Маг піджав губи, задумався, з'єднавши кінчики пальців.

- А як у вашої студентки справи із захистом? - зненацька запитав маг у сріблястому костюмі й відразу в ніс ударив запах снігу, зимового ранку...

А в мене перехопило подих. Не дуже давно я вже зустрічала запах цієї магії. Там, у провулку. Він там був...

З його пальців зірвалося заклинання, і в мене полетіли сніжні вихри. А я, не усвідомлюючи, що, властине, роблю, звернулася до другої сторони свого дару. І нехай заклинання було звичайнісіньке - «Щит», але витканий він був із чистої тьми. Дрібні смерчі вдарилися об щит і не розсипалися, як повинно було би трапитися. Моє захисне заклинання поглинуло їх.

Але я не надала цьому значення, забравши захисний щит і випаливши:

- Це були ви! Учора. У провулку ви... Що ви там робили?

- Ох як цікаво! - протягнув маг.

Ректор закашлявся, Вілмар скрипнув зубами так, що навіть у мене щелепи занили. Здається, я сказала щось не те. Або бовкнула зайве. Але куди тепер відступати?

- І з чого, не-леді Кор, ви взяли, що людина мого рівня буде валандатися по підворіттях? Думаєте, мені робити нічого?