Розділ 3

Підготуватися в мене так і не вийшло.

Полігон для практичних занять був зайнятий студентами четвертого курсу. І все, що мені вдалося - поспостерігати за їхніми тренуваннями. Звичайно, видовище то  ще. Навіть у порівняння ніяке не йшло з нашими пуляннями малими пульсарами в стоячі мішені.

Це були реальні двобої. Захоплюючі аж до сліз захвату. Чіткі рухи, взаємодія з резервом... як танець... З голови вилетіли всі сторонні думки.

Мені залишалося тільки кусати губи й мріяти, що якщо я довчуся до четвертого курсу, теж буду не гірше.

Хлопці майстерно комбінували й чергували захисні й атакуючі заклинання. Особливо цікаво було дивитися на групову роботу. Нажаль, мені таке не світить. Поки. Тому як практичні заняття в мене всі так само вели Орем або Корайс окремо від всієї групи. Честь величезна, але... я все-таки мріяла бути звичайною студенткою, а виходило як завжди. Чому так? Якщо за словами того ж Вілмара - мені вже не варто було ні про що хвилюватися. Чітко мені ніхто пояснювати не мав наміру.

У гуртожиток я поверталася в змішаних почуттях. З одного боку, двобій справив на мене незабутнє враження. З іншого, тепер у голові зародилися сумніви -  а що якщо я так ніколи не зможу?

І обґрунтовані, до слова. Тому що якщо об'єктивно, то я була слабкіша хлопців фізично. Магічний потенціал інших студентів я оцінювати не могла, але щось мені підказувало, що й у магічній дуелі мені надеруть... вуха. А всі ці танці із ціпками на арені для спарингів доводили мене поперемінно то  до нестями, то до відчаю. Я їм була не суперник. І тепер дійсно починала жалкувати, що не змінила факультет ще тоді, відразу. Перевелася б на погодний або... так на будь-який іншій.

- О, Рішка ! Шукаю тебе вже биту годину! - вилетіла на ґанок гуртожитку Силь.

Виглядала вона так, немов тільки що пережила сутичку з упирем і задушила його голими руками. Точніше зацілувала до смерті. Ну це я такий висновок зробила по її задоволеному виразу обличчя. І тільки скинула брови, очікуючи продовження такого голосного початку розмови.

Сам упир, схоже, теж від сутички одержував задоволення, тому як світився новим мідним тазом, з'явившись через кілька хвилин після відьми.

Упирем, щоб ви не сумнівалися, виявився наш замстарости. І якщо чесно, то  мені не дуже подобалася ця їхня любов. Сильно вже він... легко закохувався. Сім разів у тиждень точно, і щораз - на все життя, що відведене йому Світлом.

У Сильвію він закохався у вівторок, і судячи з того, що вже аж п'ятниця, то  це самий довгостроковий і серйозний його роман. Але однаково я не дуже вірю в те, що наступною зупинкою буде Вівтар єднання душ. І шкода буде, якщо він розіб'є серце моїй подрузі. Вона йому цього не простить. А скривджена відьма - гірше, ніж навала дрібних демонів з Вивороту. Поки не помститься - не заспокоїться.

- Тебе ще й Стефан шукає. Віддячити! - подав голос замстарости, проігноруваши мій незадоволений погляд.

І я швидко пригадала, як здорово підсобила другові на іспиті. Так, дякувати й правда є за що!

- До слова, йдемо святкувати, - відразу змінив тему Міель, граціозно зстрибнувши з ґанку й галантно подавши руку Сильвії. - Мене відправили за тобою. Всі вже в «П'яному кнурі». Ель гріється... куріпки холонуть... А?

Я хотіла відмовитися. Віл мене за самовільну відлучку по голові не погладить. Хоча - знову ж, за його словами - нічого мені вже не загрожує. Але після слова «куріпки» тверезий розум відбило геть-чисто.

- Мені взагалі-то  завтра практику ще здавати... - пручалася розсудливість.

- Так ти й недовго, - спокушав одногрупник. - Півгодинки посидимо - і назад. Будеш нудьгувати й медитувати у своїй «шпаківні».

«Шпаківнею» наші хлопці називали кімнати в гуртожитку. Хоча, як на мене, в них ще було досить просторо й набагато затишніше, ніж на деяких постоялих дворах.

Я зітхнула.

Після елю з куріпками я спати буду, але це вже несуттєве уточнення.

Мені навряд чи варто хвилюватися. Упораюся завтра. Однаково тренуватися вже немає ні часу, ні місця, ні душевних сил.

- Півгодинки... - підморгнув одногрупник, приобійняв одною рукою за плечі Силь, а другою мене. - І потім продовжуйте сидіти в чотирьох стінах і зубрити. Обидві!

У цей момент я глянула на Сильвію й зустрілася з таким благаючим поглядом...

- Тільки півгодини! І ні хвилиною більше!

На столицю повільно опускався вечір.

Сонце розфарбувало білосніжні шпилі головного храму в теплі ніжно-рожеві тони. Незабаром знову затягнеться сезон дощів. І такі вечори стануть рідкістю.

На вулиці виходила трохи ледача міська публіка. Частіше парами, але деякі, звичайно кавалери, і поодинці. Перші відвідували частіше кафетерії й ресторації, другі - таверни й коханок.

На нашу трійцю мало звертали уваги.

Маги в принципі народ специфічний. Їм дозволялося набагато більше, ніж простій городянці, котра досягла повноліття. Та й за косі погляди можна поплатитися. І хоч за законом ми не мали права застосовувати магію, якщо на те не було вагомої причини, однаково мало хто ризикував перейти дорогу навіть студентові академії.

Та і якщо що, дрібні побутові заклинання коштували в студента третього-четвертого курсу набагато дешевше, ніж у досвідченого дипломованого мага зі ступенем магістра. І на те, що ліцензії на надання магічних послуг у студентів, звичайно ж, не було, закривали очі абсолютно всі.