Розділ 1

– …Ось чому атакувальні заклинання – це швидкий, але потужний викид магічної енергії. Вони небезпечні тим, що у стресовій ситуації, за недостатнього контролю над резервом, можна переборщити й… впасти непритомною. Або навіть… вирушити за Межу.

– Чудово, студентко Кор! – похвалив мене магістр Дейрем, і я дозволила собі трохи розслабитися. Навіть перевела подих і несміливо всміхнулася.

Хоч теорія захисних та атакувальних заклинань була останнім іспитом, і я начебто вже звикла до цього знервованого стану, та й магістр Дейрем – чудовий викладач… все одно, не заїкатися й не збиватися вартувало мені неабияких зусиль.

Причина крилася в тому, що разом із теорією ми мусили складати і практику. До того ж, одразу. В аудиторії навіть встановили потужний захисний купол, аби ми нічого не рознесли.

Відповідно, і кількість викладачів на одного студента просто пригнічувала. Настільки, що екзаменовані ледве могли зв’язати два слова, затинаючись під пильними поглядами чотирьох пар очей.

– А що ви можете сказати про захисні заклинання? – запитала сухорлява викладачка теорії і практики захисних заклинань магістр Селестія Ріверс. – Якщо вам, наприклад, доведеться поставити захисний купол, як краще розподілити магічні потоки?

Я щиро всміхнулася. Це було просте запитання. Вочевидь, для того, щоб я випадково не заплуталася й не відповіла хибно. Попри всю свою доброту та жалісливість, магістр Ріверс твердо вірила: дівчатам на факультеті бойової магії – не місце. На жаль, переконати її не вдавалося нікому. І лише моє страждальницьке «так вирішив ректор Корайс» трохи її пом’якшило. Здається, вона навіть перейнялася всією трагічністю ситуації, що склалася. А після півгодинних бідкань про те, що «цей некромант клятий» перепсує всі цінні й здібні кадри, я стала ледь не її улюбленицею.

Мені робили поблажки. Майже не перевіряли домашні завдання. Що мене особисто доводило до сказу. Але краще вже так, аніж подання на відрахування від викладача Академії. Мені лишалося тільки вчитися більше й затятіше.

І залишалося таємницею, що ж сама місіс Ріверс забула на такому невідповідному для дівчат факультеті. Адже не просто ж так вона тридцять вісім років служила в охороні особистих покоїв її Монаршої Величності… Щоправда, подейкували, що причиною тому – талант магістра Ріверс до гри в бридж і ще студентська дружба з королевою-матір’ю. Але це вже несуттєві подробиці.

– Потрібно розподілити магічні потоки і резерв так, щоб час утримання захисного заклинання і щільність купола були максимальними. Для цього потрібно скоротити радіус…

– Чудово! Просто чудово! – розпливлася у щасливій усмішці магістр Ріверс, яка досі вважала, що я і двох слів зв'язати до ладу не можу.

Утім, на її заняттях я й не могла. Бо варто було мені розкрити рота, як магістр тут-таки уривала мене на півслові, гучно хвалила й удавала, що мене не існує. До кінця пари – так точно.

– Гадаю, студентка Кор хотіла ще щось сказати! – флегматично гортаючи якусь книжку в потертій шкіряній палітурці, зауважив магістр Корайс.

Він сидів скраю викладацького столу, поруч із якимось чоловіком у сріблястому костюмі, котрий на все, що діялося, поглядав ліниво, із сонним примруком. Неначе його сюди силою загнали й звеліли знущатися… гм… тобто випробовувати студентів до останньої краплі… знань.

– А мені здається, що вона сказала достатньо, щоб отримати свою заслужену оцінку! – вирішила заступитися за мої глибочезні знання викладачка, підстрибнувши на місці від обурення.

Це вона дарма. Ректора навіть лорд-начальник Тіньової варти пересперечати поки не зміг. Тож… дарма вона.

– Це вам так здається, – навіть не глянувши на розчервонілу до бордових плям підстаркувату дамочку, парирував ректор. – А я, як адміністрація нашого навчального закладу, хочу почути, для чого студентка Кор набрала стільки повітря в легені.

– Ви знущаєтеся з дівчинки! – верескнула магістр Ріверс.

– Поскаржтеся королеві. Це у вас завжди чудово виходило.

– Ви… Ви… Ви… – задихаючись, добирала слова викладачка захисних заклинань. І я вже серйозно занепокоїлася, що її може вхопити грець. Все ж таки дама у віці. Хоч і маг.

– Я вам запропонував найправильніший варіант розвитку подій. Не зривайте випробування студентам.

Хоч як це дивно, та більше жоден викладач за всю цю перепалку не розкрив і рота. Що наштовхувало на думку, що магістра Ріверс у принципі не дуже любили в Академії. Тільки зі срібноволосого злетіла сонливість, і вираз обличчя став… ну, з таким зазвичай півнячі бої дивляться.

– Я цього так не залишу! – верескнула викладачка, підхопившись зі стільця і з гуркотом його перевернувши. Причому гуркіт мені видався просто оглушливим.

– Так-так. Я вже зрозумів! – кивнув ректор, відклавши нарешті свою книжку й підвівши погляд на даму, що люто обурювалася. – Ви, якщо не плануєте далі приймати іспит, то поводьтеся тихіше. Ми все ще жадаємо почути студентку Кор.

Цього магістр Ріверс стерпіти вже не могла. Або, може, не дуже й хотіла. Підхопивши свій ридикюль, вона прожогом вилетіла з аудиторії, гучно грюкнувши дверима.

Уявляю обличчя моїх однокурсників у цю мить. Скажуть, що я в усьому винна. Точно вам кажу!

В аудиторії запала просто-таки оглушлива тиша. Ошелешена, якщо сказати правильніше. Тільки маг у сріблястому костюмі знову почав дрімати. Дивно це – у такому молодому віці весь час спати. Може, він хворіє? У цю мить маг гмикнув і кинув на мене дивний, трохи злий погляд. Але так само швидко втратив інтерес до моєї особи знову.

– Може, ви дарма з нею так? – несміливо озвався магістр Дейрем. Така несміливість йому, в принципі, не властива. – Все ж протеже її величності…

– Не турбуйтеся, магістре, – відмахнувся ректор. – Вважаю, Академія від її звільнення тільки виграє. Я вже втомився від того, що в монарших пенатах знають про наш навчальний заклад більше, ніж у кабінеті ректора. Кор! Ти чого ще стоїш тут? Йди! Склала! Молодець! Вітаю. Багато не пий.