РОЗДІЛ 3. ЛІРА

Ліра — її перша справжня подруга. Але тоді, коли Мілена вперше ступила в мерехтливий ліс Айлендору, вона навіть не уявляла, наскільки глибокою стане ця дружба. Смiх Ліри дзвенів у темряві, наче сотня кришталевих дзвіночків, пронизував повітря і ніби пробуджував саму землю. Ліс відповідав на нього тихим шелестом, схожим на подих давніх духів, що спочивали серед коріння.

У присутності Ліри Мілена відчувала дивну легкість, ніби її власні крила — ті, про які вона ще не знала, — ось-ось розкриються. Ліра була майже прозора, мов туман над озером, але при цьому жива, тепла, смілива. Шкіра її світилася легким срібним сяйвом, а волосся нагадувало струмені зоряного пилу. Та найбільше Мілену вражали її очі — глибокі, наче нічне небо, але сповнені доброти. Вона ніби бачила крізь речі саму їхню суть.

Ліс оживав довкола. Крихітні магічні істоти — луміні — підлітали ближче, тремтіли у повітрі та залишали золотаві сліди, що зависали між гілками, мов світляні ноти. Вони ладнали свої маленькі хатинки просто на гілках дерев, і кожна з таких хатинок світилася м'яким теплим світлом. Луміні літали парами, іноді зупиняючись, щоб роздивитися Мілену, а потім тихо сміялися й ховалися за листям.

Кришталеві мости, що співали під ногами, відкривали Мілені красу Айлендору. Кожен її крок викликав нову ноту, і разом вони створювали мелодію, яка відгукувалася всередині грудей. Мости змінювали колір залежно від того, хто по них іде, і зараз вони сяяли м’яким бузковим відтінком — кольором відкритості й довіри.

— Ти чуєш їх? — запитала Ліра, нахиливши голову. — Це мости співають? — здивувалася Мілена. — Вони відчувають твої кроки… і твоє серце, — усміхнулася Ліра. — Ти не схожа на інших людей. Айлендор давно чекав на когось, хто прийде з твоїм світлом.

Мілена ніяково опустила погляд. Її світлом? Вона завжди вважала себе звичайною. Але поруч із Лірою звичайність танула, мов туман на ранковому сонці. Айлендор ніби приймав її з першої миті.

Вони йшли далі, і ліс ставав густішим, наповненим тінями минулого та шепотом майбутнього. Ліра іноді зупинялася, торкалася стовбура дерева та слухала. Дерева відповідали їй тихими вібраціями.

— Ліс пам’ятає все, — пояснювала вона. — Але він довіряє не всім. Тобі… довіряє. Ти принесла з собою щось, що може змінити наше королівство.

Мілена зробила крок уперед і раптом відчула легке поколювання в пальцях. На її шкірі з’явилися срібні іскри.

— Це що таке?.. — прошепотіла вона. — Це Айлендор торкається тебе, — відповіла Ліра. — Він вітає тебе. Ти не просто гість. Ти — частина його історії.

Їхній шлях пролягав до великої галявини, де повітря було настільки прозоре, що здавалося, ним можна грати як струною. На центі стояло величезне кришталеве дерево — Дерево Відлуння. Його гілки пульсували світлом різних кольорів, а всередині, крізь напівпрозору кору, ніби пробігали хвилі енергії.

— Це наша святиня, — прошепотіла Ліра, і її голос уперше звучав не дзвінко, а ніжно. — Дерево зберігає голоси тих, хто жив у Айлендорі до нас. Якщо доторкнешся — воно відповість.

Мілена підійшла ближче. Її серце калатало. Вона простягла руку — і кришталевий стовбур заграв світлом. Мелодія, схожа на спів вітру та воду під час повені, наповнила галявину. Але крізь музику Мілена почула щось схоже на слова.

— Мілено…

Вона різко відсмикнула руку.

— Це… це сказало моє ім’я! — Воно знає всіх, хто має важливу роль у майбутньому, — тихо мовила Ліра. — А твоє ім’я для нього — наче давно знайома мелодія.

Мілена торкнулася дерева знову — і цього разу відчула не страх, а тепло. Дерево ніби обіймало її світлом, показувало спогади чужих життів: битви й мир, сміх і втрати, народження й прощання. Вона затремтіла, але Ліра поклала руку їй на плече.

— Ти не одна. Я з тобою.

Погляд Ліри був сповнений щирої підтримки. Їхній зв’язок відчувався сильнішим, ніж просто знайомство. Це була дружба, створена світлом, магією та вибором.

— Ліро… чому ти допомагаєш мені? — тихо запитала Мілена.

Подруга усміхнулася так, ніби відповідь була очевидною:

— Бо ти прийшла не випадково. І тому, що твоє світло… давно шукало моє.

Мілена відчула, як серце наповнюється теплом. Айлендор розкривався перед нею, і поруч з Лірою вона вперше за довгий час відчувала себе потрібною. Попереду на них чекало щось велике — щось, що змінить усе.

Але початком усього була саме вона — Ліра. Подруга, яка стала першим променем у світі, де світло мало особливу силу.