Глава 4, в якій айфеї дражнять злого собаку і лякають Матильду

Нараду, присвячену такому важливому питанню, вирішили провести вже в штабі. По-перше, на те він і штаб, щоб в ньому збиратися, по-друге, нехай миша звикає, і, по-третє, думка миші теж мала значення — адже рятувати від кота треба було якраз її.

Миша, яку звали Матильда, схоже, вже змирилася з майбутніми змінами в її житті. Не схоже, щоб це її дуже тішило, але куди подітися? Єдина умова, яку вона поставила айфеям, крім позбавлення від котячих посягань, це тихо поводити себе вдень. Айфеї чесно пообіцяли не дуже шуміти. Це було нескладно виконати, бо миша трохи недочувала, і навіть розмовляти з нею доводилося голосно і з близької відстані.

Саме з цієї причини нарада проходила на дерев'яній балці під дахом. Тобто на балці сиділи айфеї, попередньо змахнувши з неї пил і павутину, а Матильда висіла вниз головою під балкою. В нараді вона  участі майже не брала, час від часу впадаючи в дрімоту.

- Отже, що ми знаємо про котів? - почала нараду Зірочка.

- Коти люблять ловити пташок і мишей, — похмуро відповіла Хмаринка, — а кажан (при цьому вона підвищила голос і зиркнула на Матильду) і є миша, і при цьому літає, як пташка. Тобто входить одразу до двох груп ризику, що ускладнює завдання.

- Зробити так, щоб кіт перестав ганятися за мишами та птахами, ми не можемо. Він скаже, що йому так природою призначено, і матиме рацію, — зітхнула Зірочка.

- Але ж є кішки, які мишей і пташок не їдять, тільки спеціальний котячий корм, — несміливо вставила Сонечко.

- Ну, звісно, а є й такі, що навіть на вулицю не виходять, — заперечила Хмаринка, — але це явно не наш випадок.

- Замкнути де-небудь ми його не можемо, і годувати котячим кормом теж. Залишається два виходи — або налякати, або домовитися, — підбила підсумок Зірочка.

- Як з ним домовишся? Що ми можемо йому запропонувати? - скептично запитала Хмаринка. - Мишей ловити, чи що? Смішно...

- Коти бояться собак, — сказала Сонечко, — якби в будинку жив пес, і він міг би бігати на горище, кіт не ризикнув би сюди лізти. Матильда, яка до сих пір удавала, що спить, вкрай несхвально затремтіла крилами, даючи зрозуміти, що собакам вона теж не довіряє.

- Пес тут, на горищі, має жити, чи що? - глузливо сказала Хмаринка, — адже кіт теж не дурень. Тим більше, де ми візьмемо собаку? До того ж його годувати треба, вигулювати...

- Я знаю, де взяти собаку, якого не треба годувати! - раптом радісно вигукнула Зірочка. Решта членів наради, включаючи Матильду, з подивом дивилися на неї.

Зірочка продовжила: «Згадайте, для чого ми створювали команду? Вивчати всякі технічні гаджети. Я бачила у людей такі пристрої, на які вони можуть записувати різні звуки або музику і потім слухати. Нам треба ось що зробити...»

Залишок цього дня і два наступних айфеї не покладали ні рук, ні крил. Спершу була досліджена купа іграшок на горищі. Було знайдено багато всього зрозумілого і не дуже, але нічого слушного там не знайшлося.

Зрештою старий диктофон вдалося виміняти у знайомого домового на три банки варення з рожевих пелюсток. Домовик же і показав, як з ним управлятися. Феї довго тренувалися, записуючи все підряд. Потім айфеї облетіли навколишні двори й знайшли найлютішого на вигляд ланцюгового пса. Пес ліниво дрімав в тіні та ніяк не бажав гавкати на айфей, аж поки Хмаринка, підкравшись тихенько до його миски, не поцупила кістку, що лежала там. Постукавши кісткою по собачій мисці, Хмаринка ледь встигла відлетіти вбік — пес, який за мить до цього нерухомо лежав у холодку, шаленіючи від сказу й оглушливо гавкаючи, рвався на ланцюгу.

Поруч, на безпечній відстані, з усіх сил бажаючи, щоб ланцюг витримав, стояла Сонечко і записувала на диктофон надсадний собачий гавкіт. Писати вирішили якнайдовше, про всяк випадок, адже людей вдома не було, і ніхто не заважав. Нарешті пес, вирішивши, що досить налякав нахабниць, втратив до них будь-який інтерес і почав шумно хлебтати воду зі старої емальованої каструлі. Дружно взявшись за диктофон, айфеї полетіли на горище.

Тут вони до смерті перелякали сонну Матильду, необережно включивши запис на повну гучність. Миша метушливо металася по горищі, від переляку не знаходячи слухове вікно, щоб вилетіти назовні – попри те, що на дворі був білісінький день. Вимкнувши звук, айфеї ледве заспокоїли Матильду, вибачилися і пообіцяли надалі бути обережнішими. Тепер залишалось перевірити ідею на практиці.

Аудіокнига: https://abuk.com.ua/catalog/books/439

Повна версія книги: https://abuk.com.ua/catalog/books/1171