РОЗДІЛ 5. ЗУСТРІЧ З ТІНЯМИ

Коридор під друкарнею почав звужуватись, а тіні навпаки — ставали більшими, жахливішими. Здавалося, вони виростали прямо зі стін, відривалися від темряви й скручувалися в рухливі постаті, що не мали ні рук, ні ніг — лише потоки дивної темної субстанції та енергії, спрямовані на мене.

Я тікала, але серце ледь витримувало — від страху, від паніки, від того, що браслет пульсував теплими спалахами, збираючи в собі силу, яку ніяк не вдавалося контролювати.

— Айдо! — Олівер схопив мене за руку, і його дотик був таким міцним, таким реальним серед усього цього жаху. — Не відставай!

— Я не можу… я слабшаю…

Мої ноги підкошувалися. Легені палали. Голова йшла обертом.

— Я понесу тебе, якщо треба, — його голос був твердим, рішучим, і я знала — він не жартує.

— Ні! Ти тоді сповільнишся, а вони — швидкі!

Це була правда, і ми обоє це знали.

— Серцебиття критичне, — холодно зазначив Ші у моєму вусі. — Рівень кортизолу перевищує допустимі межі. Панічна атака через тридцять секунд. Рекомендую глибоке дихання та раціональну оцінку ситуації.

Але як я можу бути раціональною, коли за мною женуться ТІНІ?!

Вони рухалися так, ніби повітря не мало для них жодного спротиву. Вони ковзали по підлозі й стелі, обганяючи нас, закриваючи вихід. Мої кошмари ожили й переслідували мене в реальності.

В одній із тіней раптом виросли ілюзорні очі — світлі, порожні, жахливі.

І я почула — ні, не почула, а ВІДЧУЛА — голоси в моїй голові:

Ключниця…

Ти — шлях до дому…

Ти — наша надія…

Мене хитнуло так сильно, що я ледь не впала, а пальці розтиснулися.

Пластина, яку я несла, загорілася слабким світлом — і тіні відразу відреагували, немов почули аромат крові. Вони кинулися до нас з подвоєною швидкістю.

— Вони хочуть не мене… а пластину! — вигукнула я, і голос здригнувся від жаху.

Олівер різко зупинився, розгорнувся і поставив мене за спину одним швидким рухом. Захисно. Інстинктивно.

Його вишневі очі спалахнули так яскраво, що на мить я забула про тіні — вони світилися, мов розпечений метал, магічним полум'ям, яке я ще ніколи не бачила таким інтенсивним.

— Аби пройти до неї — мусите пройти через мене! — його голос пролунав гучно, владно, і в ньому була не тільки лють, але й щось більше. Відчайдушний захист. Кохання.

Він вихопив меч, і срібний клинок засяяв дивним внутрішнім світлом — не просто відблиском факелів, а чимось глибшим, древнішим. По лезу побігли тонкі золоті лінії — кілмантські руни, які ожили під його дотиком. Магія стародавніх переплелась із його власною силою, створюючи щось неймовірне.

У темряві це світло було наче удар грому.

Перша тінь кинулась на нього — швидка, смертоносна.

Він розвернувся з неймовірною грацією, завдавши удару по силуету.

Меч розсік темну субстанцію — і вона завила так пронизливо, що я затулила вуха. Але тінь не просто відступила — вона розпалася на шматки, наче її спалили зсередини. Магія меча діяла.

— Це працює! — вигукнула я, відчуваючи крихту надії.

— Поки я живий — вони не підійдуть до тебе, — відповів він, не відводячи погляду від ворогів, і в його голосі була клятва. Абсолютна. Непохитна.

Та тіні не збиралися зупинятись.

Дві інші, більші, стрибнули вперед, мов довгі чорні стріли. Одна вдарила у стіну, пробивши камінь, друга — в підлогу, залишивши тріщину.

Повітрям прокотився низький гул, і я відчула, як підлога здригнулася під моїми ногами.

Браслет загорівся сильніше, так що я зойкнула від болю.

„Активовано захисний режим. Доступ до портального коду частковий. Ініціація через три… два…"

— Ні! Я не хочу порталу! — закричала я, відчуваючи паніку. — Ші, зупини це!

„Неможливо. Автоматичний протокол безпеки."

Але процес уже почався.

Промінь золотого світла вирвався з браслета, охопивши мене зсередини, і це було як спалах всередині моїх вен. Тіні відступили на кілька кроків, шипуючи від злості.

Олівер різко озирнувся, і в його вишневих очах промайнув жах — те, чого я ніколи раніше не бачила.

На моїй шкірі з'являлися світлі візерунки — наче тонкі портальні руни вигравіровували себе на моїх руках, шиї, обличчі. Я відчувала, як вони пульсують, живуть власним життям.

— Айдо… — він здригнувся, і його голос тремтів. — Це не просто захист. Це… ти активуєшся. Ти перетворюєшся на портал.