Розділ 9

Розділ 9 

(за 1 місяць до весілля)

 - Якщо чесно, я думала, ти більше не прийдеш. - Загорнувшись у ковдру, я сиділа на підвіконні і дивилася, як падає сніг, я його не бачила, але знала, що чоловік з'явився в темній частині кімнати. – Так було б навіть краще для нас обох...

Ніч була холодна. У кутку потріскував камін, створюючи атмосферу спокою і безтурботності, але спати зовсім не хотілося. Кожен день я чекала, коли з'явиться демон, але він не приходив.  Мені вже здавалося, що минула ціла вічність. У моїй голові блукали різні думки. 

Щось в мені кричало про небезпеку. Чи я все ж таки просто себе накручую? Це тому що мене змусять відмовитись від моєї магії? Моє місце в цьому світі стало абсолютно невизначеним. 

Ні Тара, ні Рамір не змогли відволікти мене своєю присутністю, і в підсумку вони залишили мене в спокої, готуючи всі деталі торжества самостійно. Я знала, що ці двоє хвилюються за мене. Тільки від цього не стало легше. Вони дуже зблизилися зі мною. І тепер я почала боятися не тільки за свою долю. Я відповідаю за їхнє життя. Я часто згадувала розмову з тіткою. Частково я не могла її зрозуміти. Питань було більше ніж відповідей. 

Понад п'ять хвилин ми просто мовчали. Веліар стояв і дивився на мене, не кажучи ні слова. Це було лякаючи не зрозуміло і боляче. Можливо, він хотів щось сказати і не знав як. Я була готова прийняти будь-яку новину, все йшло  до логічного закінчення.   Щасливий  кінець цій казці не  судився. Все було занадто важко, а невизначеність мене виснажувала. 

— Ти сердишся на мене? - Він зробив кілька кроків, вийшовши на світло.

Тепер я чітко бачила його. Втомлене обличчя, сплутане волосся наспіх зібране у хвіст. Чоловік закусив губу, чекаючи моєї відповіді. З-під його тонкої сорочки визирали бинти. Мене це не на жарт налякало. Якою ж егоїсткою я була в цей момент, думаючи що це не завадить зробити те що я спланувала. Він прийшов, тому що, стискаючи кулон, я сказала, що більше нам не треба бачитись, що йому не треба хвилюватись про те як це все скінчити. 

Тож, він справді не міг відповісти з серйозних причин. Яка дурна. Я подивилася на його важке дихання, і серце моє обливалося кров'ю.

- Вибач ... - Я не знала, що сказати - Що сталося? - Я зістрибнула з підвіконня і підійшла до демона.  

Мої пальці почали судорожно розстібати його сорочку. Не знаю чому я це роблю. Не розумію чому мої думки та дії розходяться. Чому я не можу притримуватись свого  плану. Я мільйон разів програла його у своїй голові.

- Нічого смертельного. - Він зупинив мої руки. — Ти для мене важливіша! Без тебе моє існування не має сенсу. - Чоловік обхопив руками моє обличчя. - Не залишай мене, дівчино. Не жени мене ось так....

- Я думала, ти мене покинув і не знаєш як про це сказати мені.  Після балу ти не приходив і не відповів. - Я закінчила те, що почала з сорочкою.

- Ти й сама уникала мене після танцю на балу. - Я відчула легку посмішку на його губах, та я знаю що він стримує свої справжні емоції, йде як по мінному полю.

- А що мені залишалось робити,  вибирати такий відвертий танець те ж саме що у весь голос заявити про нас. Всі не просто дивилися на нас... Ще й ти танцював тільки зі мною. - При цих словах я згадала як він торкався мене і зніяковіла.

- Звичайно лише з тобою. З ким ще мені танцювати, як не з винуватицею...

— Винуватицею чого? – я саркастично посміхнулась

- Мій новий стан - твоя провина, те що древній демон поводиться як підліток у період статевого дозрівання, твоя відповідальність. - Він легко краєм вуст торкнувся мене у ніс. – В тому що спочатку дію, а потім думаю... Я «крижаний принц» який більше не здатен стримувати свої емоції...

- Я в цьому винна? Це ти з'явився на моєму дні народження і втратив контроль, викликавши переполох і привернувши мою увагу.

- Моя маленька ліндра, ти одного дня все зрозумієш. – чоловік провів пальцями по моїй щоці. - Я так хотів побачити тебе знову і пригорнути до себе. – Чоловік трохи не рішуче обійняв мене і ткнувся носом у моє розпущене волосся.

Якийсь час ми стояли нерухомо. Я слухала, як б'ється його серце, він жадібно вдихав мій аромат. Час завжди стоїть на місці поруч з ним і неймовірно довго тягнеться вдалині.

— Як це сталося? - обережно провела рукою по забинтованому правому боці.

- Не бійся, воно майже загоїлося. Це просто подряпина.

- Не бреши! Ти був на стільки ослаблений що не міг навіть відповісти не те що прийти! Розкажи мені, як це сталося!- Я повела його до ліжка і запалила лампу.

- Після балу, як домовлялись, я мав зустріти аурвирців, щоб передати хлопчика. Тільки от ми потрапили у засідку. Нам довелося вступити у бій, і мене трохи  поранило. Не хвилюйтеся. Зі мною все гаразд, отруту вивели одразу. Мене просто опікаючи замкнули в лазареті, і я не міг з нього вийти. Зараз я отримаю ще ту прочуханку  за те, що втік. - Він поцілував мою руку. — Але я все чув! Хоч і сил не мав відповісти, та все чув!

— Ти дурень! Це не «легка подряпина»! Ти міг загинути! Не можна бути таким егоїстом!

— Не перебільшуй! Ти теж не подарунок, дорогенька. - Він облегшено посміхнувся.

Раптово кинули мене на ліжко і міцно стиснули в обіймах нависаючий всією вагою, що мене трохи налякало.

— Він тебе налякав?

- Хто? - Я не відразу зрозуміла, про кого він говорить.

- Зейнар. Я знаю, що він приходив, малий гівнюк. Ти випадково передала мені цю думку. - Вдихнув мій запах.

— Ні. Спочатку це було трохи дивно, але, схоже, він не поганий хлопець, я би хотіла з ним поспілкуватись трохи більше. Тільки чи він не розповість про це твоїм батькам? Це мене непокоїть. Немає гарантії, як вони відреагують на новину про те, що їхній син зв'язався з майже одруженою принцесою Ліндрів.