Розділ 1

Розділ 1

 Мене як і треба було здогадатись повністю ігнорували і тримали під пильним наглядом вже два тижні. Кожен раз коли я намагалась достукатись до матері та її почуттів, вона просто йшла. Потім й зовсім перестала заходити до мене. Дні перед самим балом були як у тумані. Більшу частину часу я проводила у своїй кімнаті під вартою, не маючи можливості втекти хоч на мить. Мене напували і годували мало не насильно. Я не була дурною і розуміла, що мене заливають порошком Венерви*. Пилок цієї рослини може пригнічувати магію, будь яку. Я знала, що вони хотіли захистити себе від моєї втечі або ще гірше - мого бунту. Я стала млявою і байдужою до всього.

Я ніколи раніше не бачила нікого, крім своєї сім'ї та слуг. Всі знали, що є принцеса, але ніхто не знав, яка я. Мене не пускали до головного корпусу палацу. Хоч і дні до балу вже плинули, а мене так і тримали у маєтку на іншому кінці двору. Як виглядав палац я зовсім не пам’ятала. Мі всі проживали тут у розкішному маєтку поодаль, принаймні я так вважала. Там, у величному і розкішному палаці, батько приймав усіх гостей і проводив військові ради.

Там, у головному бальному залі, відбудеться мій Вісімнадцятий день народження. Для ліндрів це вступ у доросле життя, чоловікам та деяким жінкам вже можна вступати на навчання та військову службу. А для мене це одне суцільне покарання. Ніякої радості. Я так чекала цю мить що тепер навіть не знаю куди й подітись.

Вранці останнього дня, мене разом з речами, все ж таки, перевели в головний маєток. Виділена мені кімната була абсолютною копією тієї, де я жила раніше. Мабуть, ще у дитинстві відтворили, щоб заплутати мої спогади. Чи то я просто дуже недовірлива останнім часом. Поки служниці сперечалися про те як розкласти мої речі, мене відвели в інші покої.

Але мої думки пливли по коридорам до головного крила палацу. Там, у головному бальному залі, відбудеться мій Вісімнадцятий день народження.

Ситуація не змінилась і після переїзду. Я не могла вийти навіть подихати повітрям у парк. Лише на балкон під наглядом служниці. Навіть приймаючи ванну я відчувала, що хтось спостерігає за мною. Дні минули максимально швидко, наче й не було їх.

З полудня мене мили, розчісували, фарбували, одягали. Десь о шостій годині вечора я була готова до бою. Як завжди, мене змусили напитися цим страшним відваром з пилком і наказали чекати брата в кімнаті, де з мене зробили красуню. Тут я чула, як прибували гості і глашатай оголошував найважливіших з них.

 Подивившись у дзеркало, я побачила красиву темноволосу дівчину з карими очима. На мені було бірюзове плаття з тонкого шовку з легкою павутиною мережива. Крій спідниці був пів сонця, довжиною до підлоги. Ліф був строгий з коміром, напівпрозорим, прикрашеним перлами. Рукава також торкалися підлоги і мали прорізи для рук, від підлоги до плечей. На руки надягли рукавички з такого ж мережива, як і на спідниці. На ноги мені надягли ажурні туфлі на пласкій підошві. Моє неймовірно довге волосся було закручене в локони, а частина його була зібрана в зачіску, в косу яка закріплена на потилиці для зручності. Вінчає все це шпилька зі срібла з камінням. Очі були намальовані чорним олівцем, нафарбовані вії. Я подивилася і не впізнала себе у відображенні. Я завжди любила своє волосся. Тепер воно виглядало смішно. Я звикла повністю збирати їх в косу або хвіст, який переходить в косу. Так вони менше плуталися і не заважали жити іншим.

Я трохи нервувала. Коли приїхала основна маса гостей, за мною прийшов мій брат. Він був надзвичайно гарний, ми схожі на обличчя, але краса у нього зовсім інша. Гарний, високий, тренований. Його очі палали вогнем, чи то я сама собі надумала.

— Треба йти. — спокійно сказав Алекс.

- Алекс, я хотіла вибачитися перед тобою! — почала я, не наважуючись  зрозуміти, в яке становище я його поставила. - Я не повинна була так поводитися. Це було безглуздо!

- Сестро, не хвилюйся з цього приводу. Хто б міг подумати, що без вчителя ти будеш набагато сильніша за мене. Але тепер я знаю, що ти зможеш захистити себе навіть після церемонії. – хлопець посміхнувся.

- А наші підлеглі, вони ж тоді побачили...

— Ну і що?  Вони побачили, що підростає сильна і розумна принцеса. Нам треба йти, і вже швидше.

Я кивнув, і ми вийшли з кімнати. Я йшла за ним і думала про себе, як йому пощастило народитися чоловіком. Вони одружуються по любові. Він вільний від обов’язку мати дітей і вільний робити те, що йому заманеться. Я пташка в золотій клітці. Моя думка нікому не цікава. Мені дали чітке розуміння становища у сім'ї.

Ми зупинилися за масивною портьєрою, яка приховувала від нас арку, що вела до балкону у залу. З нього, балкону,  спускалися у дві сторони красиві мармурові сходи. У центрі, трохи на узвишші, стояв красивий білий трон. Все було виконано в світлих тонах з блакитним відливом. Мармурова підлога перегукувалася з кроками дами на підборах.  Я бувала тут і раніше, всього один раз в дитинстві, але все одно це не применшувало краси приміщення. По обидва боки розташовані панорамні вікна, прикрашені вітражами у вигляді нашого фамільного герба та гербів інших великих кланів.

Там було дуже багато людей. Більше сотні, я впевнений. Вони всі чекали на мою появу. Біля протилежної стіни були великі дерев'яні двері, які вели на вулицю. Тепер вони були відкриті, сходи і дорогу до садиби прикрашали ліхтарі. Слуги снували навколо, вносячи напої. Грала приємна музика. Музиканти сиділи приховано від очей допитливих у спеціальній кімнаті під самим скляним куполом.

Тато з матір'ю вийшли на балкон. Я й не помітила як вони пройшли повз нас. Музика стихла. Всі припинили діалоги і перевели погляд на правлячу пару. Мама була красива в строгій синій сукні з діадемою, вплетеною в біляві локони. Батько був у парадному костюмі, з короною на голові. Його вік видав маленький живіт і рідка сивина на ще темних скронях. Після короткої мовчанки заговорив батько.