09. Бажання (частина третя "Потаємне бажання")

А наляканий Агрибос біг, не знаючи куди. Йому здавалося, що всі хочуть його скалічити.

Тож біг хом'як біг, аж поки не прибіг. Точніше, поки не гепнувся об якусь поверхню. Точніше, об ніжку від тумби. Гепнувся та знепритомнів.

А прийшовши до тями, Агрибос знову втратив свідомість. Ну, точніше, він навмисно прикинувся, що втратив свідомість. Бо ж над ним, стояли стурбовані товариші.

– Та він прикидається! – зауважив Тахталь, спершись на ложку – Я ж бачив, як він кліпнув очима! Поганий з тебе актор.

Можливо, даремно Тахталь згадав про актора, але хто зна, як воно було б далі, якби він цього не сказав. Тож, почувши про актора хом'як вирішив спробувати свої акторські навички й висунув язика на бік.

– Він що помер? – наляканий Ибут відскочив на декілька кроків назад. А після цього злегка подавився шматочком огірка, який до того відкусив.

– Та ні, ну він же дихає! – мовив Тахталь, постукавши Ибута по спині.

Хом'як зробив останній вдих й затамував подих.

– Все, тепер точно помер! – засмутився ибака Айк.

– Та не може такого бути! Це ж рудий. То він просто приколюється. – Тахталь впевнено стояв на своєму й не збирався відступати.

– А мені здається що не приколюється здається! – папуга Го обережно штурхнув хом'яка лапкою – Точно-точно, не приколюється.

– Ну все, досить! – втрутилась Сафолина – Агрику, давай підводься.

Звідки в цій компанії взялася Сафолина? То це дуже просто. Стурбовані товариші подумали, що хом'як сховався у своєї подруги. І, можливо, вони правильно подумали. Але Агрибос не добіг. 

Тож, зрозумівши, що хом'як десь деінде, вони все розповіли кролиці. Сафолина не гаючи ні секунди схопила свою малесеньку сумочку, в якій вона зберігала свої важливі речі, та пішла з товаришами шукати хом'яка.

– Агрику, я ж знаю, що ти прикидаєшся. – звернулася кролиця до хом'яка.

З рештою, Агрибосу, не вистачило сил затримувати подих. Він розплющив очі й одразу зібрався скаржитися Сафолині.

– Вони...

– Все мені розповіли! – зірвала з його вуст кролиця.

– А я...

– Бідолаха. Пошкодив такий гарний зуб.

Знову обірвала вона товариша на півслові злегка погладивши його по голові.

– А вони...

– Не мали ніяких поганих намірів і більше тебе не чіпатимуть.

Сафолина посміхнулася, а разом з нею посміхнулися й інші.

Хом'як не заперечував. Друзі допомогли йому дійти до рідної клітки та й розбіглися хто куди.

Агрибос лишив свій зуб під периною й спробував заснути. Як раптом:

– Тобі потрібно відпочити. Зараз приляжеш на своє тепле ліжечко, заплющиш очі й спробуєш заснути. А шматочок зуба залишиш під периною. Можливо, зубна фея щось залишить тобі взамін.

– А як же моє бажання?

Його охопила хвиля незрозумілих думок.

– Мені неодмінно потрібно упіймати золоту рибку!

Хом'як хотів підвестися з ліжка, але йому стало ліньки, тому він вирішив все обдумувати лежачи. Так принаймні нічого не станеться. До того ж, у тому безладі, який лишив після себе комар можна ще щось зламати. Тож Агрибос продовжив обмірковувати лежачи.

– Зазирнути до акваріума без жахливих наслідків вдавалося лише Тахталю! Та й то, зовсім випадково.

Тут він добряче підвис. Зазвичай, він підвисає частенько, але не настільки, щоб зі сторони хтось подумав, що він нарешті заснув. Але з рештою він усе зрозумів.

– А раптом у Голді лише одне бажання і його використає Тахталь.

Після цих слів хом'яка охопила хвиля невдоволення.

– Та це ж не чесно. Я першим дізнався про золоту рибку. А значить бажання повинно бути моїм.

Згодом Агрибос взагалі засипав себе різними думками, з яких ледве вибрався.

– А якщо вони усі разом пішли по моє бажання?

Та насправді не знав Агрибос, що Сафолина та усі інші запланували прикинутися Зубною Феєю, та й щось покласти хом'яку під перину. А все для того, щоб хоч якось заспокоїти товариша.

– І довго він ще не спатиме? Вже майже ранок, а я сну не бачив ні одним оком, ні іншим! – почав скаржитися Тахталь, спостерігаючи зі схованки за хом'яком.

– Йому болить, от він й заснути не може. – пояснила Сафолина.

– Ой, та що там може боліти? Пів зуба? От якби увесь зуб був відсутній, то я б ще повірив. – заперечив їй Тахталь.

– І вам мало не вдалося лишити його без зуба! - зауважила кролиця.

– То йому покарання за те, що дуже багато їсть солодкого! Особливо тортиків. - обурився Тахталь.

– Ой, не починай, ти ж сам такий же. Краще собі аніж іншому! - Сафолина добре розуміла характер Тахталя.

– А ось тут я з тобою посперечаюся. Я завжди лишаю якісь крихти Ибуту. - хизувався Тахталь.

– Лише крихти! – видав Ибут, відкусивши шматок огірка, який увесь час волочив за собою.

– А рудий й сліду не лишає від того, що було. Це ж яким жадібним потрібно бути. - продовжував обурення примат.

– Та годі тобі! - Сафолина намагалася вгомонити Тахталя, який те і робив що лише скиглив.

– А якщо він до ранку не засне? Ми ж усі з голоду вмремо! Принаймні я так точно. – зашипів Тахталь.

– То візьми в Ибута огірка та з'їж його! - запропонувала кролиця. 

У цю мить Ибут саме закинув до рота останній шматок огірка.

– Я, здається, захопився. Ти головне не хвилюйся! – наляканим голосом мовив Ибут.

– От і маєш товариша! – обурився Тахталь – А я ж завжди тобі хоч щось лишав, а ти ось так...