08. Пенальті (частина третя "Потаємне бажання")

А ще до того, як навіжений комар покусав Тахталя та Ибута, Агрибос намагався заснути. Вже кілька годин поспіль намагався заснути. Але заснути так і не зміг.

Деякий час він спостерігав за стрілками старого годинника, які плавно рухалися вперед. Але йому здавалося, що разом зі стрілками по колу ходять і його думки. Тож він облишив цю справу й спробував зручніше влягтися.

Та зручно влаштуватися Агрибосові ніяк не вдавалося. Чи то через ліжко, чи то через перину. Він навіть намагався змінювати положення. І після кількох суперечок зі своїм тілом опинився стоячи на голові. І, на диво, майже заснув.

Але в такому положенні спати було зовсім незручно. Та ще й трохи нудило. Тому хом'як вирішив не спати стоячи на голові.

Після кількох годин марних спроб, хом'як нібито і заснув. Але до його клітки залетів навіжений комар і все зіпсував. Спочатку Агрибос спокійно відганяв лапкою комара, постійно повторюючи "киш, киш". Потім намагався його чимось прихлопнути утворивши у своїй клітці суцільний безлад. А наостанок, коли сил не лишилося, він вирішив не звертати уваги на комара і просто насолоджуватися надокучливим дзижчанням. Ну а коли те дзижчання набридло, гризун подався у мандри.

Насправді хом'як не міг заснути через золоту рибку Голді, яка стала новою мешканкою їхнього акваріума. Бо ж його дуже тривожила одна думка. Він страшенно хотів загадати одне бажання. І хоч Сафолина говорила, що все це вигадки, Агрибос все ж таки хотів випробувати вдачу. От саме через це він і не міг заснути. І пішов він насправді не аби куди, а саме до акваріума. Тільки от тихесенько пішов, темними кутками та закамарками, щоб ніхто не помітив та нічого не запідозрив.

І от в одному такому темному кутку, десь під тумбою, якомога далі від незадоволених очей, Агрибос щось знайшов. Спочатку він подумав, що те, що він знайшов, знайшло його. Але потім все ж таки переконав себе у зворотному, адже він нікуди не губився.

– О, здається я щось знайшов! Це ж якщо хтось загубив те, що я знайшов, а я знайшов саме те, що хтось загубив, то виходить, що ця річ моя!?

Агрибос зовсім не знав що в такому випадку йому робити.

– Але якщо я загублю те, що знайшов і хтось знайде те, що загубив раніше, то чиїм воно стане? Це ж буде і моєю річчю, і чиєюсь! О, це аж занадто складно для мене. Краще не знаходити те, що насправді може бути твоїм і чужим одночасно!

Хом'як висунув язика. Декілька разів похитав ним, то ліворуч, то праворуч, ніби торкаючись повітря. А потім повернув язика назад до рота, намагаючись зрозуміти яке воно на смак те повітря.

– Я все ж таки не чіпатиму цю річ і краще піду далі своїм шляхом.

Але не встиг він зробити навіть кроку, як подумав про те, що раптом цю річ знайде хтось інший. Хтось, кому вона зовсім не належить. Тоді ж, на цю знахідку претендуватимуть уже троє. А це вже дуже спірне питання.

– Ні, краще все ж таки забрати цю знахідку собі й нікому не розповідати про неї.

Він нахилився до знахідки й застиг. Його вкотре осяяла цікава думка, а саме "яка ця знахідка на смак". Агрибос невпевнено торкнувся її язиком і йому сподобалося. Тож хом'як неодмінно вирішив її вкусити, щоб відгризти шматочок. Але знахідка виявилася напрочуд міцною. Тому хом'як вкусив її ще сильніше, а потім ще, і ще. Але міцна оболонка знахідки не піддавалася.

То була кісточка від персика, який з'їв малий Єгор. Кісточка, яку потім папуга Го використовував для свого футболу. І от він її так зафутболив, що аж загубив. Папуга загубив, а хом'як знайшов. Знайшов і спробував прокусити. Та сталося все навпаки. Не Агрибос зламав кісточку, а кісточка зламала Агрибосу зуб.

І от стоїть над тією кісточкою хом'як та намагається шматочок зуба причепити на місце, а він все відпадає та відпадає.

"І як я тепер житиму без зуба?" – подумав хом'як – "Тепер Тахталь сміятиметься з мене. Та й усі інші. Це ж треба було так вляпатися!".

Та в цей час, за іронією долі, Тахталь, Ибут, ложка та огірок надибали хом'яка. Точніше Тахталь та Ибут надибали, а ложка та огірок просто були в лапах мисливців на комара.

– О рудий, а ти що тут робиш? Ой, та взагалі-то й не важливо. Краще скажи, ти тут часом комара не бачив? - звернувся Тахталь до бідолахи.

Почувши про комара, Агрибос щось згадав. Точніше, він згадав про безлад у своїй клітці. А ще, йому було страшно через зламаний зуб. Тому поглянувши на Тахталя стривоженими очима, Агрибос нічого не мовив у відповідь. 

– Ти що, язика проковтнув? – продовжив своє невдоволення Тахталь – Чи ще щось інше? Наприклад, щось смачненьке.

Та хом'як знову нічого не відповів. Тахталь підійшов ближче.

– Бачу, ти щось ховаєш у своїй лапці. Що там у тебе?

Продовжив варнякати примат. Та побачивши, що хом'як нінащо не реагує, він трохи змінив свою думку.

– Ну все, досить. Розповідай, що таке смачне маєш!

– Зуб. – ледь тихо відповів Агрибос.

– Який ще зуб? Що це за смаколик такий? Я такого ще не куштував. Даси спробувати?

Хом'як простягнув свої лапки й показав мармозетці шматок відломаного зуба.

– Тьху! – видав Тахталь – Так в тебе зуб відколовся! То що, боляче, напевно? Ото треба менше їсти, особливо солодкого. Ха, а я думаю собі, що то за смаколик такий. А він ще мовчить, не розмовляє. А в нього просто зуб відколовся. Тепер ти кучерявий та беззубий.

Тахталь продовжував насміхатися, як раптом:

– Я тут подумав, що вам, можливо, буде цікаво дізнатися те про що я подумав. - втрутився у їхню суперечку Ибут. 

Хоч і суперечкою це тяжко назвати. Бо ж якщо один варнягає, а інший мовчить, то ніяка це не суперечка. То швидше напад на беззахисного.