07. Надокучливий гість (частина третя "Потаємне бажання")

Бух!

Бубух!

Ти-диць!

Курррл-пам!

Загадкові звуки порушили безмовну тишу будинку. Здавалося, що могло відбуватися о другій годині ночі у кімнаті невеличкого будинку? Але ж щось таки відбувалося. Щось таємне та непередбачуване. Щось цілком дивне та неочікуване.

І хто б міг подумати, що там насправді коїлося? Хоча тут і думати не потрібно. Бо ж ніхто і не сумнівається в тому, що Тахталь та Ибут знову пакостили. Але цього разу вони не їли, не грабували та не зламували холодильник. Зовсім ні. Бо ж цього разу вони щось шукали. Точніше не щось, а когось. І якщо бути точним, то не шукали, а полювали. Як справжні мисливці. Як природжені хижаки. А полювали вони на комара. На одного маленького комара, який вкусив Тахталя за хвіст, а Ибута за спину. Та ще й двічі. Тож тепер ці двоє дуже і дуже злі на цього непроханого гостя.

– Куди він подівся? Ти його десь бачиш? – загорлав як навіжений Тахталь.

Ибут крутився на місці, намагаючись почесати собі спину. Тобто те місце, куди його вкусив комар.

– Я зараз окрім хвоста, який від мене утікає, нічого не бачу. - відповів Ибут, бігаючи по колу.

– А ти дивися краще! Це ж не діло, щоб таке мале створіння нас двох отак провчило.

– Ага, провчило. – засопів Ибут – Кажуть, що блискавка двічі в одне місце не б'є. А от про те, що комар кусає двічі в одне й те ж саме місце, нічого не кажуть.

– Годі скиглити. Хапай огірок й ходімо шукати пакосника.

Ибут зупинився. У голові запаморочилося. Він скоса поглянув на шматок огірка, який вони заховали ще вдень подалі від господарів, але пройшов повз нього. І не тому, що йому не хотілося його скуштувати, зовсім ні. Просто в нього дуже сильно чесалася спина, тому він й пішов до ніжки стола, щоб полегшити своє страждання.

– Ти чого? – поцікавився Тахталь, скоса поглядаючи на товариша.

– Так чешеться ж! – відповів Ибут.

– Ну завжди з тобою одне й те саме! Я в житті не чув про те, щоб комар кусав в одне й те саме місце, та ще й двічі. – Тахталь засміявся, почухавши свого хвоста.

– Зовсім і не смішно! – обурився Ибут.

Раптом вони затихли. А затихли, бо ж почули дзижчання комара.

– Ану цить! – мовив Тахталь, ставши у стійку мисливця.

Стійка мисливця - це коли мармозетка стоїть у повній бойовій готовності на своїх чотирьох лапах та гострим зором оглядає кімнату, злегка похитуючи високо піднятим хвостом.

– Що там? – прошепотів Ибут.

– У мене є ідея! – грізно мовив Тахталь.

– Твої ідеї завжди неідеальні. І через це я постійно страждаю. Тож, можливо, буде краще, якщо ти подумаєш та передумаєш?

– Можливо, але не сьогодні! – Тахталь прагнув помсти – Відкуси шматок огірка і приготуйся, а я за ложкою.

– Якою ще ложкою? – не зрозумів Ибут.

– Тією самою ложкою!

Тахталь заскочив на кухонну тумбу, відкрив шухляду та дістав звідтіля металеву ложку. Вправно зіскочивши з тумби, він поклав її на підлогу.

– Давай огірок! – грізно мовив примат, потираючи лапками.

Ибут, не зовсім розуміючи, що відбувається, відгриз шматок огірка та віддав товаришу. Той поклав його на ложку й прицілився.

– Ти готовий? - ніби відважний капітан, голосно промовив Тахталь.

– До чого? - невпевненим голосом запитав Ибут.

– Вогонь! - вигукнув Тахталь й стрибнув на край ложки. 

Шматок огірка відправився в путь. Тобто полетів. Але промахнувся.

– Нічого, нічого, зараз ми йому покажемо. - примат ніяк не міг спинити свій азарт.

– То це в нас катапульта? – здивувався Ибут.

– Ну звісно ж. – Тахталь почесав хвоста, який свербів від укусу й вигукнув – Заряджай!

Ибут відгриз ще шматок огірка й зарядив катапульту.

– А тобі не шкода огірка? Ми ж могли його з'їсти.

Тахталь пильно спостерігав за рухами комара, який, швидше за все, зрозумів, що ті від нього не відстануть.

– Та звісно ж, що шкода. Але той комар сам напросився. До того ж ми ті шматочки потім позбираємо та з'їмо.

Тахталь знову прицілився й стрибнув на край ложки. Огірок полетів, але знову не влучив.

– Ти ба який прудкий!

Тахталь захопився полюванням. Здавалося, що на той час його більше нічого не цікавило. Ані їжа, ані сон, ані те, що господарі сваритимуть їх за безлад на кухні.

– Заряджай! - вигукнув він.

Ибут поглянув на огірок, тяжко зітхнув й знову відкусив соковитий шматочок.

– Їжею не можна кидатися!

– А як щодо "кинь, я упіймаю"? – зауважив примат.

"Кинь, я упіймаю" - це їхня улюблена гра. Вони одночасно кидали один одному шматочок їжі та одночасно намагалися її упіймати ротом. Щоправда, Тахталь навмисно кидав у різні боки аби Ибут не міг упіймати. А от сам він ловив їжу бездоганно. Тому в цій грі Тахталь постійно перемагав і постійно був ситим. Чого не скажеш про Ибута. Хоча, Тахталь час від часу давав йому шанс декілька разів упіймати, щоб той нічого не запідозрив. Саме тому ця гра й стала для них улюбленою. Тахталь наївся, Ибут перекусив. Але ж це краще аніж облизувати порожню мисочку.

Тож згадавши про веселу гру, Ибут нічого не відповів, а мовчки поклав шматок огірка на ложку.

– Стріляй.

Тахталь поцілився, але цілі не знайшов.

– Ну і куди він зник? Ти його десь бачиш?

Ибут у відповідь лише розвів лапками. Обоє пильно оглядали кімнату, як раптом...

– Ай-йя! – вигукнув Тахталь – Вкусив мене. І знову за хвоста. Та ще й туди, куди вкусив до цього.