06. Мушля (частина друга "Золота таємниця")

Агрибос збирався повернутися до своєї клітки та потім, в якусь мить, він подумав, що наляканий собака навряд чи зараз буде шукати його. Тож він вирішив трохи прогулятися по кімнаті, але вирішив це зробити тишком-нишком. Так, про всяк випадок, щоб його ніхто не помітив.

– Я неначе шпигун. – прошепотів хом'як нишпоривши під меблями.

Раптом, він почув як десь щось стукнуло, грюкнуло, а потім впало, тому Агрибос вирішив поглянути що там коїться. Як і передбачалося, звук привів його до Тахталя та Ибута. Тож він вирішив трохи поспостерігати за ними.

Ці двоє, в потаємному місці, намагалися зрозуміти, що трапилося. Тахталь тримав у своїх лапах мушлю й не вірив своїм очам.

– Ти ба, який я молодець! Мій грандіозний план спрацював.

– Так, спрацював. А Агрик та повітряна кулька також входили до твого плану?

Поцікавився Ибут витягуючи з лапки невеличку колючку, яка лишилася від кактуса.

– Ну звичайно ж. Я був впевнений, що щось піде не за планом й на щось подібне розраховував.

– Зрозуміло. То виходить, що ця мушля частково належить і Агрику.

Почувши про те, що мушля частково належить йому Агрик почав думати, як нею заволодіти. Точніше, він почав обмірковувати усю інформацію, яку отримав за останній час.

– От ти вмієш все зіпсувати.

Розсердився Тахталь приклавши вухо до мушлі. Ибут уважно спостерігав.

– Ну як там? – поцікавився він.

– Майже на морі! – зачарованим голосом відповів Тахталь.

– І чайки є? – Ибут аж затремтів від цікавості.

– Так, і чайки є!

– А хвилі великі?

– Ти що, знущаєшся? Це ж лише мушля. Візьми послухай.

Ибут приклав мушлю до вуха й поплив. Його думки ніби потонули в тім океані фантазії.

– Та тут і хвилі великі, і чайки, і корабель!!!

– Який ще корабель? – здивувався Тахталь.

– Гарний! – відповів Ибут заплющивши очі.

Тахталь не зовсім зрозумів про який корабель йшла мова. Скоріш за все, його фантазія була не настільки бурхлива як у його товариша.

– То що, куди йдемо? – отримавши мушлю Тахталю стало вже не так і цікаво, адже самий процес отримання його набагато більше надихав, аніж стан опісля.

– Після приємного загару я б нарешті поснідав.

Ибут був у захваті. Його великі очі сяяли, емоції переповнювали й взагалі, він був схожий на того, хто щойно повернувся з тривалого та гармонійного відпочинку на морі. Тахталь скоса поглянув на товариша.

– Згоден. Ходімо, заглянемо до холодильника поки нікого немає.

"До холодильника?" – подумав Ибут – "Це щось новеньке."

Почувши про холодильник здивувався і Агрибос. Це його ще більше зацікавило. А ще, в нього, здається з'явився якийсь грандіозний план.

І от, Тахталь та Ибут почали злісно копошитися біля холодильника. А точніше, намагалися його відчинити.

– Ти тягнеш чи ні? – поцікавився Тахталь.

Ибут, взявшись за дверцята холодильника щосили намагався тягти їх. Шпигун Агрибос з цікавістю спостерігав за діями товаришів.

– Та звісно ж тягну! – закректав він.

– Ти щось дуже слабо тягнеш! – зауважив Тахталь.

– Мені ж важко! – відповів Ибут.

– Мені також важко, але я принаймні стараюся! – запевнив товариша Тахталь.

Ибут відпустив дверцята.

– Стараєшся керувати? А може хоча б трохи допоміг! Стоїш там як вкопаний і нічого не робиш.

– Ти ж сам відмовився пильнувати. Тим більше що зараз твоя черга працювати. Тож, не скигли.

Шпигун Агрибос був заінтригований. Невже здалися? Невже не подужають тих дверцят? Сам хом'як ще ніколи не залазив у холодильник, тому він усіма думками підтримував їх дії.

– Так в нас нічого не вийде. – Ибут скрутив руки й надув губи.

– От тобі ну ніякої справи не можна довірити.

Тахталь підійшов до холодильника й спробував допомогти товаришу, але спроби були марні.

– Думаю, нам просто потрібна допомога.

Погляд Тахталя зупинився на чиїхось очах, що визирали з-за кутка.

– Це ти, рудий? – нарешті викрив він шпигуна.

Агрибос вийшов зі схованки.

– Чого тобі? Чого прийшов? Йди звідси, поки я добрий. Я б зараз дав тобі прочуханів, та в мене є важливіші справи.

І він знову спробував відчинити дверцята холодильника. Ибут не став нічого казати, а просто почав допомагати товаришу. І через декілька секунд дверцята відчинилися. Щоправда, в цьому їм допоміг хом'як.

– І не сподівайся, що ми тобі подякуємо. Ніколи! І нізащо! І не надійся! І не мрій!

Нишпоривши по холодильнику Тахталь випустив шквал невдоволення.

– Та не потрібно мені дякувати. Я просто допоміг і все. До речі, ви чули про таємницю? Хоча ні, якби ви чули, то це вже була б не таємниця, а лише звичайна новина.

Ось тут Тахталь й притих. Ніби щось запідозрив. Він гепнув дверима холодильника й закинувши собі до рота шматок ковбаси, який встиг швиденько відгризти, підійшов до хом'яка.

– А мені? – обурився йому Ибут.

Та Тахталь його вже не чув, бо ж розумів, що щось відбувається.

– Яка ще таємниця?

Агрибос поглянув по сторонах й переконавшись, що ніхто не підслуховує, прошепотів:

– Скоро у нас буде поповнення. Господарі придбали нового жителя для акваріума. І тепер Бобо буде не таким самотнім.

Потім хом'як хлопнувши лапками доповнив.

– Тільки ж нікому не розповідайте. Бо ж окрім вас, ніхто про це не знає!