06. Золота таємниця (частина друга "Золота таємниця")

Опинившись на підлозі, хом'як намагався прийти до тями. Це, звісно ж, було не так і легко, бо ж він добряче вдарився головою. А якщо поглянути на поверхню тумби та трохи пофантазувати, то можна навіть розгледіти відбиток обличчя хом'яка.

Розплющивши очі, Агрибос помітив Сафолину, яка стривожено дивилася на товариша.

– А я й не знав, що в тебе є сестра, в якої є сестра, яка має сестру. – мовив бідолаха.

– Агрику, з тобою все добре?

Кролиця дуже хвилювалася за товариша, адже бачила як сильно він стукнувся.

– Я точно не впевнений в тому, чи зі мною все добре. Бо ж якби було все добре, то не боліла б голова. І усі інші твої сестри вже кудись зникли б. Але тепер я знаю, як Айка відганяти від своєї клітки. А це дуже добра новина.

– Не знаю, що ти там зробив, та Айк кудись втік і судячи з того, як він скавчав, повернеться зовсім не скоро.

– Тепер він і близько до моєї клітки не підійде. Мені лише потрібно запастися деякими тяжкими речами, щоб наступного разу, замість себе їх скидати, і питання вирішено.

– Не думаю, що це вдала ідея. До того ж що ти робитимеш потім?

– Що я робитиму потім, я вирішу потім, коли потрібно буде щось робити. А зараз, я тобі хочу сказати щось дуже важливе.

І хом'як розповів подрузі все що розповів йому маленький Єгор. Сафолина відразу навіть не повірила. Але не стала сперечатися.

– Ти напевно дуже сильно вдарився головою. Відпочинь трішки, а я збігаю погляну, як там Айк. – мовила Сафолина й швиденько подалася до Айка.

А наляканий собака сховався у своєму затишному куточку та міцно обійняв свого улюбленого гумового м'яча. Так страшно йому ще ніколи не було. Він взагалі не до кінця зрозумів, що трапилося, але був впевнений у тому, що до цього причетний Агрибос. І ніби хотілося помститися, але на ту хвилину, йому було байдуже.

Агрибос збирався повернутися до своєї клітки та потім, в якусь мить, він подумав, що наляканий собака навряд чи зараз буде шукати його. Тож він вирішив трохи прогулятися по кімнаті, але вирішив це зробити тишком-нишком. Так, про всяк випадок, щоб його ніхто не помітив.

– Я неначе шпигун. – подумав хом'як нишпоривши під меблями.

Раптом, він почув як десь щось стукнуло, грюкнуло, а потім впало, тому Агрибос вирішив поглянути що там коїться. Як і передбачалося, звук привів його до Тахталя та Ибута. Тож він вирішив трохи поспостерігати за ними.

Ці двоє, в потаємному місці, намагалися зрозуміти, що трапилося. Тахталь тримав у своїх лапах мушлю й не вірив своїм очам.

– Ти ба, який я молодець! Мій грандіозний план спрацював.

– Так, спрацював. А Агрик та повітряна кулька також входили до твого плану?

Поцікавився Ибут витягуючи з лапки невеличку колючку, яка лишилася від кактуса.

– Ну звичайно ж. Я був впевнений, що щось піде не за планом й на щось подібне розраховував.

– Зрозуміло. То виходить, що ця мушля частково належить і Агрику.

Почувши про те, що мушля частково належить йому Агрик почав думати, як нею заволодіти. Точніше, він почав обмірковувати усю інформацію, яку отримав за останню годину.

– От ти вмієш все зіпсувати.

Розсердився Тахталь приклавши вухо до мушлі. Ибут уважно спостерігав.

– Ну як там? – поцікавився він.

– Майже на морі! – зачарованим голосом відповів Тахталь.

– І чайки є? – Ибут аж затремтів від цікавості.

– Так, і чайки є!

– А хвилі великі?

– Ти що, знущаєшся? Це ж лише мушля. Візьми послухай.

Ибут приклав вухо до мушлі й поплив. Його думки ніби потонули в тім океані фантазії.

– Та тут і хвилі великі, і чайки, і корабель!!!

– Який ще корабель? – здивувався Тахталь.

– Гарний! – відповів Ибут заплющивши очі.

Тахталь не зовсім зрозумів про який корабель йшла мова. Скоріш за все, його фантазія була не настільки бурхлива як у його товариша.

– То що, куди йдемо? – отримавши мушлю Тахталю стало вже не так і цікаво, адже самий процес отримання його набагато більше надихав, аніж стан опісля.

– Після приємного загару я б нарешті поснідав.

Ибут був у захваті. Його великі очі сяяли, емоції переповнювали й взагалі, він був схожий на того, хто щойно повернувся з тривалого та гармонійного відпочинку на морі. Тахталь скоса поглянув на товариша.

– Згоден. Ходімо, заглянемо до холодильника поки нікого немає.

"До холодильника?" – подумав Ибут – "Це щось новеньке."

Почувши про холодильник здивувався і Агрибос. Це його ще більше зацікавило. А ще, в нього, здається з'явився якийсь грандіозний план.

І от, Тахталь та Ибут почали злісно копошитися біля холодильника. А точніше, намагалися його відчинити.

– Ти тягнеш чи ні? – поцікавився Тахталь.

Ибут, взявшись за дверцята холодильника щосили намагався тягти їх. Шпигун Агрибос з цікавістю спостерігав за діями товаришів.

– Та звісно ж тягну! – закректав він.

– Ти щось дуже слабо тягнеш! – зауважив Тахталь.

– Мені ж важко! – відповів Ибут.

– Мені також важко, але я принаймні стараюся! – запевнив товариша Тахталь.

Ибут відпустив дверцята.

– Стараєшся керувати? А може хоча б трохи допоміг! Стоїш там як вкопаний і нічого не робиш.

– Ти ж сам відмовився пильнувати. Тим більше що зараз твоя черга працювати. Тож, не скигли.

Шпигун Агрибос був заінтригований. Невже здалися? Невже не подужають тих дверцят? Сам хом'як ще ніколи не залазив у холодильник, тому він усіма думками підтримував їх дії.

– Так в нас нічого не вийде. – Ибут скрутив руки й надув губи.

– От тобі ну ніякої справи не можна довірити.

Тахталь підійшов до холодильника й спробував допомогти товаришу, але спроби були марні.

– Думаю, нам просто потрібна допомога.

Погляд Тахталя зупинився на чиїхось очах, що визирали з-за кутка.

– Це ти, рудий? – нарешті викрив він шпигуна.

Агрибос вийшов зі схованки.