04. Один нуль на користь... (частина друга "Золота таємниця")

Пррррр!

Пр-пр-пррр!

Прррр-ррр-рр!

Ці звуки можуть здаватися зовсім не тим, про що можна було б одразу подумати. Насправді ж, ці звуки видає хом'як. Точніше не сам хом'як, а повітряна кулька, яку гризун намагався надути.

Цю кульку він поцупив зі Спайкового Дня Народження, коли втікав від розлюченого натовпу. Щоправда, спочатку той натовп радів та веселився. Особливо Спайк. Хоч час від часу й насторожливо поглядав то на Агрибоса, то на Тахталя, то на інших. Бо ж, хто зна, чого від них чекати?

І поки Айк поглядав на Тахталя, Тахталь поглядав на хом'яка, ну а хом'як милувався тортиком. І, здавалося, що на той час, все що відбувалося навколо, було не важливим. Господарі щось розповідали про свого улюбленого чихуахуа. Показували його смішні фотографії та переглядали відео де Спайк був ще зовсім малим. А от Тахталь пильнував. І хоч все було дуже цікаво, його не полишала одна єдина думка: Агрибос знаходиться найближче до тортика.

І, в якийсь момент йому здалося, що коли він сіпає очима, то Агрибос встигає лапкою схопити шматок тортика та всунути його собі до рота. Тахталь не повірив своїм очам і знову декілька разів сіпнув очима. А коли зосередив погляд, то помітив лише як Агрибос смачно облизував свою лапку.

Тахталь протер очі й знову поглянув на хом'яка. Той лиш облизуючись підморгнув у відповідь. Тому, наступні декілька хвилин мармозетка намагався не сіпати очима й вперто дивитися в бік хом'яка. В якусь мить він навіть почервонів, очі засльозилися і він не втримався. Заплющив очі, розплющив. Заплющив, розплющив. Поглянув, а від хом'яка й слід простив, як і від тортика в тарілці. Нічого не лишилося. А ні крихти, а ні запаху.

А вдалині, до іншої кімнати, повільно летіла якась повітряна кулька. А на тій кульці хом'як сидів. Щасливий хом'як. Ситий та задоволений собою. Сидів, летів і посміхався. Пролетів мимо своєї клітки. Пролетів мимо акваріума та шафи. І десь там, коли напівспущена кулька торкнулася підлоги, сплигнув з неї та й кудись подався.

Щоправда, свою рятівницю Агрибос не полишив, а приберіг про всяк випадок. І цей випадок настав через декілька днів. Тож, хом'як зухвало намагався надути її, але це у нього не дуже то й виходило.

– Щось... щось я не зовсім розумію: це я надуваю повітряну кульку чи повітряна кулька надуває мене?

Агрибос набрав повні груди повітря і знову спробував надути її. І, йому знову не здалося. Він був на сто відсотків впевнений в тому, що спочатку надувалася кулька, а потім, коли кулька випускала повітря, – надувався він сам.

– Добре хоч цього ніхто не бачить! – пробубонів хом'як – Бо цей ранок міг би стати ще гіршим, ні ж ті, що були до цього.

Він обережно погладив свого животика, який був водночас і великим, як після смачної вечері, але в ту ж мить і порожнім. Як ніби лише повітря поселилося всередині.

– Ще декілька невдалих спроб і я можу луснути! Луснути як повітряна кулька.

Хом'як згадав, як колись заліз на одну таку кульку, яка з невідомих йому причин, луснула. Тоді було грімко, страшно та неочікувано одночасно. Щоправда, Тахталь, який стояв неподалік, живота рвав від сміху. Але Агрику тоді зовсім було не до сміху.

Тож хом'як засумнівався. Він вже не був упевнений в тому, чи варто йому так безрезультатно марнувати свій час. Але ж кульку все одно потрібно надути.

– Я звичайно ж, зміг би її надути, але якось не хочеться. Та ще й ці сонячні промінчики сліплять очі. А це означає, що потрібен інший план.

Взявши до лап шмат гуми, хом'як зібрався кружляти по клітці й ретельно обмірковувати свої подальші дії. Та зробивши декілька кроків він помітив Сафолину, яка старанно намагалася стримати сміх.

– І давно ти тут стоїш? – поцікавився Агрибос.

– І тобі добрий ранок, Агрику. А щодо твого питання, то стою я тут дуже давно! Десь з тієї миті, коли кулька надувала тебе! – кролиця зробила невеличку паузу, як ніби посміхнулася прикривши обличчя лапкою, й продовжила – Видовище було незабутнім!

Хом'як застиг на місці. Замислився, занепокоївся, а потім трохи заметушився. Чого-чого, а от саме цього йому не хотілося, щоб хтось побачив. Але, що побачили, того не приховати. А отже, від цього нікуди й не дінешся. І це сто відсотків гарантувало йому поганий день. І, можливо, це могло когось зупинити. Когось, але точно не хом'яка. Сам Агрибос не був аж на стільки впертим, але все ж таки впертість в його діях була присутня.

– Я б з легкістю міг би надути цю кульку якби вона не надувала мене.

– Безперечно. Але тебе вона надувала більше ніж ти її.

– Ти що, смієшся з мене?

– О ні, що ти. Я аж ніяк з тебе не сміюся!

– Я все одно полечу! – зухвало мовив хом'як міцно стиснувши кульку у своїх лаках.

Сафолина, звісно ж, навіть ні на секунду не вагалася в наполегливості товариша, але щось її дуже бентежило. А саме бентежило те, про що хом'як навіть думати не хотів.

– Це, безумовно, дуже цікаво! Але я не зовсім розумію, навіщо тобі літати.

– Бо я зможу вільно пересуватися по кімнаті. І ні Айк, ні будь-хто інший мене не дістане! А ще, через все це, я пропускаю найцікавіше.

Сафолина не зовсім зрозуміла, що такого цікавого пропускає її товариш. Адже всі ті дурниці, які відбуваються в їхній оселі, цікаві лише самому Агрибосу. Ну і зрідка Тахталю. Хоча, напевно, і Тахталь аж занадто зацікавлений в авантюрах буденності. А усі інші є лише допоміжними персонажами їх бурхливих фантазій.

– Хом'яки не птахи! – зауважила Сафолина – А кулька не крила. Ти ж не зможеш керувати польотом. До того ж що ти робитимеш, якщо на шляху трапиться кактус?

Хом'як замислився. Спочатку щось ойкнуло в його голові, а потім немов би застигло на місці. Склалося таке враження, як ніби думки зупинилися і настала тиша. На щастя ситуацію врятувала уява й Агрибос зрозумів до чого був той кактус. Але нічого відповісти він не встиг. Бо ж поки думав, кролиця кудись зникла.