02. Особливо небезпечні (частина перша "День Н")

Десь за годину до того, як задзвонив будильник в Агрибоса, мармозетка, на ім'я Тахталь та цукрова сумчаста летяга Ибут, як завжди вирішили підживитися. Бо ж вони люблять попоїсти. Багато попоїсти. Особливо вночі, коли всі сплять. А от порожній шлунок не спить. Тож, Тахталь хотів чогось смачненького, а Ибут просто йшов слідом. Він завжди ходить слідом. Бо ж вони є найкращими друзями. Друзями які ніколи не сварилися. Хоча ні, все ж таки було в них одне невеличке непорозуміння. А все через те, що Ибут з'їв банан Тахталя. Принаймні так вважав сам Тахталь. Ибут, звісно ж, всьому заперечував, але той і слухати не хотів. Мовляв, що якби він з'їв його улюблені ласощі, то також не зізнався.

Отже, Ибут йшов за Тахталем, а Тахталь йшов за чимось смачненьким.

— Тільки не до тарілки Айка, а то знову усіх побудемо. — попереджав товариша Ибут.

Та всупереч усім словам, дійшов Тахталь до тарілки собачки та й смачно поїдав її недоїдену вечерю. А Ибут з усіх сил намагався хоч якось йому завадити. Бо це ж дуже небезпечно. Але, на превеликий жаль, усе було марно. Бо ж голодного Тахталя, як і голодну свиню, від корита е-е, не відтягнеш.

— От ти з'їдаєш усю їжу Айка, а він потім на нас сердиться! — мовляв Ибут заглядаючи в тарілку собачки.

— То якщо після нього щось лишається в тарілці, то значить він не голодний. Я от, наприклад, якби наївся, то також лишив залишки їжі комусь іншому. Та й взагалі, Айку зараз зовсім не до нас.

— Це ж чому? — поцікавився Ибут.

— Тю, ти що, забув? У нього ж сьогодні День Народження! Він, мабуть, відсипається перед насиченим днем.

— Так, про День Народження забув! — тяжко видихнув Ибут — А ми без подарунка. А значить і тортика не отримаємо! Сафоля отримає тортик, Го отримає тортик, Агрибос отримає тортик, а ми ні!

— А Агрику за що? — поцікавився Тахталь.

— За подарунок! — пояснив Ибут.

В ту мить Тахталь припинив трапезу. Склалося таке враження, що він щось замислив. І по його очах можна було побачити, що замислив щось погане.

— Не впевнений чи знав ти, а я от точно знав, лахматому тортика не можна.

Тахталь, інколи, Агрибоса називав «лахматим». А ще кучерявим, волохатим, мохнатим та зрідка рудим!

— В нього ж алергія. — продовжив Тахталь — І він завжди про це забуває. Тому, якщо ми поцупимо його подарунок і привітаємо ним Айка, то лахматому це буде тільки на користь.

Ибут підозріло поглянув на товариша.

— Не знаю, що ти там замислив, але краще переосмислити та прийняти правильне рішення.

— Не бійся, мої рішення завжди правильні! Ходімо.

Ибут поглянув на блискучу мисочку собачки, яка блищала як роса на сонці й надув свої маленькі щічки.

— Знов нічого не залишив! — він почесав свого животика й пішов слідом за товаришем продовжуючи розмову — А довго я ще смакуватиму порожньою тарілкою?

— Мій банан багато для мене значив. Тому, навіть не починай.

— Та не їв я твого банана. — обурився Ибут.

Та на жаль, Тахталь проігнорував слова товариша. Адже кому потрібні слова, коли мова йде про тортик?

І от, поки Агрибос міцно спав, ці двоє вирішили проникнути до його клітки та скоїти страшний злочин. Точніше Тахталь вирішив, а Ибут погодився.

— Ти стій на варті, а я піду за подарунком.

Тахталь потер лапки й зажмурив очі. Так би мовити, налаштовувався на серйозну справу.

— А може навпаки? — запропонував Ибут.

— Ну добре. Я піду за подарунком, а ти стій на варті.

Ибут замислився притуливши лапку до підборіддя. Він не зовсім зрозумів, що саме змінилося в словах товариша, але якісь зміни він почув. Тому й погодився. Тож, подався Тахталь за подарунком, а Ибут лишився чатувати.

— І чому мені завжди доручають найскладніші завдання? А якщо мене хтось помітить? Хто дивитиметься за тим, щоб мене ніхто не помітив?

Промовив Ибут обійнявши лапками самого себе. Йому було дуже лячно.

— Це ж якщо мене помітять, то сваритимуть. А якщо сваритимуть, то я буду плакати. А я ж не люблю коли мене сварять. Ніхто цього не любить.

Він скрутився в клубочок й ледве не розплакався. Його очі наповнилися краплинами сліз, а вушка скрутилися в трубочку немов пожовкле осіннє листя.

— Потрібно сховатися так, щоб мене ніхто не помітив.

Ибут злегка покотився ліворуч.

— Ой як страшно стало. А головне, ще нічого не трапилося.

Йому було дуже страшно, тому він вирішив заплющити очі.

— Хто вимкнув світло? — раптово вигукнув Ибут — А, це ж я очі заплющив. А так темно було, що навіть ще страшніше стало.

Ибут обережно підвівся.

— Ой, здається я вступив у якусь невеличку калюжу з дуже знайомим запахом. Добре, що то не я її залишив. Чи все ж таки може і я!?

Ибут почав винюхувати незнайому речовину.

— Мабуть, таки то був я! Але «я» не тоді, коли підвівся, а «я» тоді, коли заплющив очі.

Ибут знову скрутився в клубочок та покотився праворуч. Але так, як до цього він злегка розвернувся поки винюхував калюжку, то це праворуч стало попереднім ліворуч.

— Цікаво, як там Тахталь? Чи довго йому ще? Цікаво, а що він робить? Може піти позаглядати? Чи краще сидіти на місці?

Він знову присів тяжко зівнувши.

— Ех, так багато запитань, що аж в думках запаморочилося.

В цю мить задзвонив будильник Агрибоса. Ибут аж підскочив від неочікуваного звуку. Його погляд зосередився на Тахталю який із маленьким м'ячиком вискочив з клітки хом'яка. Вискочив і подався у невідомому напрямку. А точніше до кімнати господарів.

«А як же я?» — подумав Ибут. Подумав та й побіг слідом.

І поки Агрибос думав про свято та подарунок, поки ходив до Сафолини та намагався її розбудити, Ибут та Тахталь думали як їм непомітно залишити кімнату господарів. Адже незабаром вони також прокинуться і тоді буде дуже багато запитань.

— І чому ти зайшов саме до цієї кімнати? — схвильовано прошепотів Ибут — Та ще й з м'ячиком Айка?