Розділ 10 - Фінал

31 грудня. 22:10

Минуло вже майже п'ять місяців з того моменту, як Лекс отримав силу «вищих» та став Агріель. Зараз у нього спокійне життя — він навчається магії, слідкує за балансом, разом з Ханною збирається на новорічне свято. Лекс вже одягнув свій костюм. Трохи звужені чорні штани, біла сорочка та чорна жилетка. Він стояв біля вітальні та чекав, коли збереться Ханна. Їхня квартира майже не змінилася, тільки з гардеробної вони зараз роблять дитячу. Усе-таки в їхній родині поповнення.

— Котя, нас таксі чекає вже 20 хвилин, давай швидше, — прокричав Лекс невдоволеним голосом.

— Усе, я вже йду, зараз сумку візьму, — відповіла Ханна, виходячи з кімнати. Вона була в теплому спортивному костюмі рожевого кольору.

— Бегемотик мій, ти в цьому підеш на свято? Навіщо я тоді вбирався? — Лекс глянув на Ханну обуреним поглядом.

— По-перше, я не бегемотик. І мені складно ходити тепер із цим пузом. Тож я вдягаю те, що мені зручно. По-друге, ти мій чоловік і маєш виглядати на всі сто. А по-третє, не стій стовпом і допоможи мені кросівки вдягнути, — Ханна сіла на стілець і випростала ноги. Лекс узяв пару кросівок, сів і став одягати взуття своїй вагітній дружині.

— Усе, тепер нам треба йти. Дмитро з Мариною там уже зачекалися, — Лекс взяв пальто і пропустив Ханну вперед. Вимкнувши світло, він замкнув квартиру.

У квартирі було тихо. Новорічні гірлянди горіли, за вікном сипав сніг. Раптом у залі з'явився чорний дим. З нього вийшов високий хлопець, спортивної будови, років двадцяти п'яти. Чорні потерті джинси, біла футболка та довгий чорний плащ з каптуром. Стилю в цього хлопця не було, але його зловісна аура не давала над ним посміятися. Він почав ходити по кімнаті. Підійшов до столу, увімкнув світильник. Світло впало на нього, і можна було розглянути коротке біле волосся, зеленого кольору очі, поголене обличчя, і на шиї з лівого боку було тавро у вигляді коси. Підійшов до другого столу, помітив рамку з фотографією, на якій були Лекс та Ханна. Щаслива, мила пара. Він розглядав її без жодних емоцій. У цей момент ззаду нього з'явилося світло, з нього вийшла дівчина — виглядала вона так само, як і хлопець, років на двадцять п'ять, струнке тіло, трохи вища за середній зріст, світле волосся під стиль каре. Вона була в світлих обтягуючих джинсах, рожевій довгій футболці, боса. Виглядала втомленою і дуже злою. Хлопець так спокійно й стояв, а дівчина почала розмову.

— Тринадцять років! Я шукала тебе тринадцять років. І нарешті знайшла тебе, — у її голосі була якась злість.

— Привіт, Лілі, давно не бачилися. Як твої справи? — хлопець був спокійний.

— Привіт? Як справи? І все? Більше ти нічого не хочеш сказати?

— Мені цього достатньо, — хлопець поклав фото рамку та повернувся до Лілі.

— Я блукала світами, жила крізь час, щоб знайти тебе. Витратила багато років не заради твого «Як справи?».

— Ну, тобі минуло тринадцять років, а для мене — п'ять місяців після нашої останньої зустрічі.

— Значить, то все-таки був ти. Я тоді не помилилася. Ти винен у всьому, — Лілі почала злитися.

— У всьому — це в чому? Я нічого не робив, просто кілька разів збивав твою «долю» з дороги — ось і все. Ну, я вбив тебе. Ти за це вибач, мені теж було боляче, — хлопець взявся за серце.

— За те, що ти тоді мене застрелив, як рогату худобу, я тебе ніколи не пробачу! Ти вчинив, як…

— Як хто? — хлопець перебив Лілі. — Ти взяла артефакти, щоб сама вбити. Ти думаєш, я зовсім ідіот? Отже, перш ніж мене в усьому звинувачувати, подумай, що ти сама зробила.

— Навіщо ти вліз у моє випробування? Якого біса тобі це треба?

— Мені було цікаво, та й я дивився збоку. Ну майже дивився, — у хлопця з'явилася легка посмішка.

— Майже? Я впевнена, що все, що сталося тоді, усе було з твоєї вини. Хоча б зізнайся в цьому.

— Ну добре. Так, я не просто дивився, я веселився. Ну було надто нудно. Потрібна була інтрига, драйв — ти цього не могла влаштувати.

— Та що ти мені чешеш? — Лілі від злості почала розмахувати руками і підвищувати тон. — Я мала перевірити його на «чистоту душі», а ти йому влаштував пекло. Ти ж хотів, щоб він завалив випробування?

— Навіть якщо так, то що? Я взагалі тобі допомагав.

— Не розумію.

— Так, я вбив тебе, щоб роздратувати його. Я дав наведення генералу про те, що можна воскресити його рідних. Дав скверну тим відьмам і направив на вас, — Лілі стояла засмученою, почувши все. — І з цією назвою «Агріель» ти могла підставити всіх нас. Те, що мама любить мультик «Русалочка», не означає, що треба вигадувати звідти ім'я. Хресний про все здогадався — усе-таки зв'язок з ним був сильнішим, ніж я думав. Я навіть мало не попався, і довелося розбити йому браслет.

— Що? — Лілі підійшла до хлопця все ближче. — Що ти зараз сказав? Ти знав, що вони наші батьки?

— Вони мені ніхто після всього, що зробили. Я знаю це вже дуже давно. — Гнів охопив хлопця.

— Чому я не знала? Чому мені ніхто не сказав?

— Він заборонив тобі говорити. Думав, що ти не зможеш виконати призначення.

— Ось воно як. Ти заодно з ним. І що він пообіцяв тобі? Силу? Владу? Ти такий самий, як і я — нейтральна істота, наша доля — підтримувати баланс.