Розділ 3 - Королева ночі

07 серпня, 13:30

Я вийшов із кімнати допитів. У коридорі між нею та оглядовою сперся на стіну і схопився за голову. Коліна затремтіли, всередині наростала паніка. Це страх? Я немов у безодні:  нічого і нікого не контролюю, навіть себе. Чому я? Чому саме я маю це робити? З кожною хвилиною страх стискав усе сильніше. Треба щось вирішувати — це не діло.  У іншій кімнаті на мене чекають, запитають, що я робитиму. Щойно ця думка промайнула, відчинилися двері. Переді мною повстала та дівчина з текою.

— Лейтенанте, на вас чекають.

«Так, твою мать, зберись. Як дівчинка тут трясешся.» Я зібрався з думками, поправив форму і рішучим кроком пішов до дверей. Щойно зайшов до оглядової, отримав низку запитань від генерала — різких, агресивних, на підвищених тонах.

— Що ви це собі дозволяєте? Чому ви не ставили запитання за протоколом?! — після таких наїздів я і сам не знав, що страшніше: завдання від Лілі чи ця людина.

— Я ставив конкретні запитання щодо ситуації. Навряд чи вона хотіла говорити про те, «звідки ти родом». Ми і так знаємо, хто вона. Я дізнався набагато більше, ніж хотів. Я — «послідовник», і від мене залежить доля світу. На жаль, — я стояв струнко і відповідав чітко, без емоцій.

— Ви вважаєте, все це правда? Ми ж нічого не знаємо.

— От саме, не знаємо! — генерала трохи шокував мій крик. —  Тому й мусимо діяти. Хоча б перевірити зачіпку щодо ключа. Якщо це правда, ми можемо зачинити не просто браму безодні, а саму браму пекла. Яка значно могутніша. Пройти випробування, а там і до спасіння світу недалеко. Вибору в нас, як такого, немає.

— Тоді перевірте цю зачіпку. З вами буде один агент і… — генерал не встиг договорити, оскільки я швидко його перебив:

— Ні. Якщо я з кимось піду, то це точно буде не агент.

— Це  не обговорюється!

— Тоді розбирайтеся без мене. Або я сам організую операцію і сам виберу партнера, або робіть усе самі. Можете мене звільнити, але без послідовника вам навряд чи щось вдасться.

— Робіть що хочете. Але результат має бути позитивним, — змирившись із моєю нахабністю, він рушив до виходу, і, перш ніж зачинити двері, сказав: — Успіхів.

Розмова видалася важкою. Я давно не бачив генерала таким. Він став зовсім іншою людиною, хоча саме завдяки йому я тут працюю. Навчання, тактика, усе, що я знаю про істот і боротьбу з ними, його заслуга. Але те, що з ним сталося, не побажаєш і ворогові.

Проект «Голлівуд» покалічив багатьох, а особливо генерала. Його одержимість знищенням істот ще можна зрозуміти, проте навіщо при цьому ставати виродком — я не збагну. Я завжди бачив у ньому хорошу людину. А насправді він ще та сука.

Треба валити звідси.

Вийшовши в коридор, я попрямував до ліфта. Цього разу мене ніхто не супроводжував.

Заодно набрав Дмитра — так би мовити, «потішити».

— Ти ще не пішов на обід?

— Коли? Ти ж сказав зробити звіт. От тільки збираюся. А у тебе що там?

— Чекай в кабінеті. Я вже йду. У нас нове завдання.

— Твою мать!

07 серпня, 14:10

— Що за маячня? — я розповів Дмитру все, що сталося. Він був шокований.

— Ось так. Тепер я «послідовник» волі Агріель, — підперши підборіддя рукою, я чекав на його реакцію.

— Усе, що ти мені сказав — поза межами мого розуміння, — Дмитро підвівся зі стільця і почав нарізати кола навколо свого столу. — Чи є конкретна мета? Кого ми шукаємо? Де вона? Який ключ? Як закрити браму пекла? Це взагалі реально? Вона дійсно є? За весь час існування організації ми зачиняли ворота безодні — дрібні розриви між цим світом та іншим. А тут сама брама пекла! Що нам узагалі відомо?

— Нічого. — Дмитро зупинився і закотив очі. — Саме тому я прошу тебе допомогти мені з цим розібратися. Мені потрібна допомога. Треба знайти бодай щось, де згадується «Королева Ночі».

— Тоді підніматимемо всі папери і шукатимемо інформацію в мережі. Я ніде про неї не чув, — Дмитро зітхнув і сів за стіл.

Ми почали переглядати кожну справу, де було хоч щось про ніч або королеву, але безрезультатно. Минуло вже дві години. Ми встигли замовити обід, поїсти і знову повернутися до пошуків. Усе було марно. Жодної зачіпки. І тут Дмитро, скрипнувши зубами, почав бурмотіти:

— Є інший варіант.

— Що?! Я ні фіга не чую, що ти кажеш, — я нахилився, намагаючись розібрати слова.

— Є інший варіант, — повторив він уже чітко.

— Який варіант? — я чекав відповіді з великою підозрою.

— Пахоня, — Дмитро прикрив обличчя рукою, наче щойно видав страшну таємницю.

— Який, мать його, Пахоня? Ти що несеш? — якщо він зараз відповість «тортик», я вб'ю цього жартівника.

— Пам'ятаєш «заблукалу душу» з моєї першої справи? Його звуть Пахоня.

— Що значить «його звуть»? Ти ж позбувся його, — він відвів погляд, і я одразу зрозумів, що ні хрена він не позбувся. — Ти серйозно!?