ГЛАВА 4: Свято на Грудневій, 31

Зоряна сиділа перед настільною лампою та читала зовсім не новорічну історію. Телефон нарешті вмовкнув. Вона була впевнена, що друзі всю ніч провели б з нею онлайн. Але зв’язок обірвався і мережа була настільки слабкою, що навіть дзвінок став розкішшю.

Ще вчора, відразу після невдалого побачення, вона попросила друзів не приїжджати. Вони ж сказали, що не приймають її відклик запрошення. А сьогодні пробували прорватися до неї крізь заметіль. І лише коли їх повернули на виїзді з її рідного міста, здалися.

Замість святкової вечері, Зоряна приготувала собі дуже банальну кашу з фруктами. Вимкнула телевізор, з якого лунали святкові концерти. Сховала у шафу сукню, яку планувала одягнути на ніч. Затягнула вікна шторами, щоб не бачити феєрверків. І збиралася лягти спати ще до опівночі.

Вона саме дочитала до найкривавішої сцени трилера, коли у двері постукали. Від несподіванки дівчина аж підскочила. Закрила книгу і пішла до дверей. Очікувала побачити сусідку, яка забігла позичити тарілки чи стільці. Але зрозумівши хто за порогом, застигла.

– Привіт, – тихо мовив Тарас.

Зоряна збентежено мовчала.

– Коли твої друзі розповідали про тебе моїй сестрі, то називали вулицю та номер будинку, – про те, що звело їх «Агентство “випадкових” знайомств», він вирішив поки не розповідати. – А твою квартиру я впізнав за тим, що вона єдина у будинку де на вікні висить не увімкнена гірлянда.

– Я вимкнула гірлянди, бо не заслуговую на свято, – сказала, а з очей покотилися сльози.

– Пробач мені! Пробач, – увійшов у квартиру і закрив за собою двері. – Я останній бовдур!

– Я…, – плакала і не могла зв’язати двох слів. – Мої рідні…

– Мені розповіли про них. Пробач! Я не повинен був таке говорити.

– Ти ж не знав.

– Знав чи ні, але наговорив зайвого, – запевняв, обіймаючи Зоряну. – Усі заслуговують на свято.

– Тільки не я.

На мить розімкнувши обійми, чоловік скинув куртку. Незграбно стягнув черевики. Повів дівчину в її спальню. За ці кілька кроків він мимохідь обдивився квартиру. Повсюди були гірлянди, сніжинки, кульки. Але ні каплі свята. Все вимкнене. Все тьмяне. Все сумне.

Допоміг їй лягти. Сів поряд. А тоді ставив якісь безглузді запитання, сам розповідав щось банальне, вкутав її у ковдру та час від часу витирав сльози. Вона говорила про рідних. Він розказав про колишню дівчину. Зрештою Зоряна задрімала.

Після короткого сну, все що відбулося годину тому видалося Зоряні вигадкою. Ліниво повернувшись, вона розплющила очі. І очманіла.

Гірлянди, які вона не вмикала після вчорашнього побачення, знову сяяли. На вікні падав сріблястий дощик з вогнів. Над ліжком миготіли зірочки. Підвівшись, вона вийшла зі спальні. Коридор сяяв різноколірними лампочками. Ялинка у залі сліпила очі. Під стелею блимали дзвіночки. Посеред залу стояв стіл накритий скатертиною зі сніговиками, яку дівчина так і не дістала з упакування. Стояли дві тарілки та високі бокали.

Не розуміючи, що відбувається, Зоряна пішла на кухню, звідки линула весела музика. Тарас стояв за столом. А стільниця була завалена баночками, пакетиками та тарілками.

Тут, як і в інших кімнатах, блимали гірлянди.

– Тарас? – ошелешено покликала.

– Ох, добре що ти прокинулася. Мені не хотілося тебе будити. А північ вже скоро. Я не надто вправно готую. Але у тебе стільки продуктів у холодильнику, що мені вдалося реалізувати свої уміння. Я зробив бутерброди та салат. А ще буде тарілка з оливками, цукерками та фруктами. Ти ж таке любиш? – тараторив. – Думаю, тобі смакуватиме. Зрештою, ти вибирала все це.

– Я не розумію…

– Що ж тут незрозумілого? – запитав, витираючи руки від соку апельсина. – В якийсь момент ми обоє розчарувалися у святі. І можливо нам буде легше знайти магію новорічної ночі разом? Якщо ти не проти…, – тихо додав.

Зоряна лише згідно кивнула.

– Тоді допоможи мені. Занеси це за стіл. І будемо вечеряти.

Коли приготування закінчилися, Зоряна все ж одягнула святкову сукню. А вже за пів години вони сиділи за столом і ділилися планами на наступний рік. І дуже вразилися, коли усвідомили, що спільного у них набагато більше, аніж того, що могло б їх розділити. Обоє мріяли про подорожі, мали за мету досягти професіональних висот, на перше місце ставили спілкування з близькими людьми.

Коли до опівночі залишалися лічені хвилини, Тарас підвівся і пішов у коридор. А повернувся у зал у куртці.

– Одягайся, бо запізнимося.

– Куди запізнимося? – здивувалася.

– Ну що за радість зустрічати Новий рік у квартирі? Одягайся, – підганяв її.

Як тільки Зоряна була готова, він схопив її за руку і потягнув на дах будинку. По коліна грузнучи у снігу, вони підійшли до краю.

– Завжди мріяв зустріти Новий рік саме так, – сказав, став поряд і обійняв її.

Кілька хвилин було тихо та темно. Лише одинокі сніжинки пролітали й падали поряд. А тоді небо зі всіх сторін спалахнуло феєрверками.