ГЛАВА 3: Відплачений борг

Попри те, що Тарас не хотів бачити сестру, яка так підвела його з тим побаченням, все одно після нічної зміни на заводі, проїжджаючи місто, вийшов біля її офісу.

Там йому завжди пропонували гарячу каву (каву він міг випити будь-де) та домашнє печиво в цукровій пудрі (а таке у місті не знайдеш).

Він саме утрамбував шостий пряник, як у свій кабінет зайшла Катя, яка саме впоралася з ранішніми завданнями.

– І? Як пройшло побачення? – весело усміхалася сестра.

– Ти зовсім мене не знаєш, якщо підсовуєш мені таких дівчат, – сердито бовкнув, обтрушуючи солодку пудру з рук.

– Яких таких?

– Таких…, – шукав потрібне слово, – неземних.

І лише коли промовив його, зрозумів, що воно повністю відповідає Зоряні. І що найцікавіше, воно було зовсім не образливим. «Неземна» скоріше звучало, як комплімент.

– Вона абсолютно не в моєму смаку, – додав, ніби бажав виправдати себе.

– Ти перегрівся? То відсядь від батареї. Відколи це брюнетки-танцівниці не у твоєму смаку?

– Що? Зоряна логопед і працює з дітками.

– Чому логопед? Як з дітками? – заметушилася Катя. – Ти повинен був зустрітися з Зоряною Мельничук. Ти з цією дівчиною ходив на побачення? – тикнула йому планшетом в обличчя.

З екрана на нього дивилася приголомшлива брюнетка з великими зеленими очима.

– Як би ж! Ця у моєму смаку.

– Зоряна Мельничук? Зоряна Меленчук! Ні! Ні! Ні! – злякано повторювала сестра. – Ми для Зоряни Меленчук, – та, з якою ти зустрівся, – цілий місяць шукали пару. А вона помилково пішла на побачення з хлопцем, який їй зовсім не підходить. Зовсім! – сказала голосніше, ніж варто було б.

– Чому це я їй не підходжу? – обурився Тарас.

Ось те категоричне «зовсім» образило його. Так, вони різні. Але ж не настільки, щоб заявляти про це так категорично.

– Поясни! – наполіг.

Катя трохи вагалася, а тоді заговорила:

– Друзі Зоряни Меленчук написали, що вона у дитинстві втратила батьків. А через кілька років померли дідусь та бабуся, які її виховували. Найжахливіше те, що рідні покидали її на свята: Різдво, Новий рік, Великдень, її День народження. Довгий час вона нічого не святкувала, бо вважала, що таким чином зраджує пам’ять про них. Однак нещодавно друзі вмовили її піти до психолога та пропрацювати свої травми. Спеціалісту лише однією фразою вдалося закріпити результат. Він сказав, що якщо хоч одна людина скаже Зоряні про те, що вона не заслуговує на свято, то дівчина може вкотре провести Новорічну ніч на самоті.

– Ох…, – лише зміг вимовити Тарас.

– Тож, – продовжила сестра, – це має бути перший Новий рік за багато років, які Зоряна відзначатиме.

Катя далі метушилася з паперами, обговорювала щось з колегами та весь час ойкала. І під цей шумок Тарас покинув офіс. Вийшов на зупинку, де стояло повно народу. Зрозумівши, що не хоче бути потовченим, вирішив прогулятися.

Повз проходили люди з ящиками мандарин, діти у кумедних шапках, сновигали аніматори у костюмах казкових персонажів. А ще повсюди миготіли гірлянди, блищав дощик, награвали новорічні пісеньки.

У такий самий ранок, три роки тому, Тарас зненавидів всю цю передсвяткову метушню. Тоді чоловік дізнався, що дівчина, якій він збирався освідчитися у Новорічну ніч, зрадила його.

З того моменту він почав зневажати й зимові свята, і ніжних, романтичних та милих дівчат, від яких зовсім не чекаєш підступу. Вже краще зустрічатися з легковажними панянками, яких не хочеться кликати заміж і зрада яких не розтрощить серце.

Раптово небо посіріло, а містом закружляла завірюха. Аби хоч трохи зігрітися, Тарас зайшов у магазин солодощів. Побродив між стелажами з цукерками.

І завмер.

На одні з поличок стояли набори з солодощами. Кольорові пакети, цупкі тубуси, металеві скриньки. І картонні коробки. А серед них коробка у формі лісового будиночка, – така ж як в дитинстві. Не надто задумуючись, Тарас схопив кілька наборів і пішов на касу.

Через годину нарешті дістався додому. Відіспався після нічної зміни. Переодягнувся. Гуляти та розважатися з друзями настою не було, тому він пішов до батьків. Попри те, що вони жили на іншій вулиці, дістатися до них було не просто. Сніг сипав такий густий, що він практично не бачив перед собою дороги, а подекуди з’явилися замети по пояс.

Годинник пробив сьому, коли чоловік переступи батьківський поріг. Обтрусивши сніг і знявши куртку, він увійшов у зал, де за столом вже сиділи батьки, Катя та Давид.

– Як добре, що ти ще тут, – мовив Тарас до сестри. – У мене є для тебе особливий подарунок.

– О, міг не поспішати. Ми з Давидом зустрічатимемо Новий рік тут.

– А як же вечірка за містом? – здивувався.

– Ти як сюди дістався? Тебе, що феї телепортували? Бачив, яка хурделиця на вулиці? Та по місту проїхати неможливо. А що вже казати про те, що б за місто вибратися?! То що за подарунок? – простягнула руки.

– Я думав, це лише в нашому районі дороги не розчищені…