ГЛАВА 2: Найгірше побачення року

До місця, де повинно було відбутися знайомство, Тарас дістався з запізненням і у вкрай поганому настрої. У передсвяткові дні в центрі міста було ніде залишити авто, тож йому довелося їхати на тролейбусі. Спершу веселі юнаки вистрілили поряд з ним хлопавку, з голови до п’яток обсипавши його дрібним конфетті. Тоді якийсь хлопчина обляпав його соком апельсина, коли їв його просто у салоні. І зрештою, коли Тарас вийшов, йому наїхали на ногу санчатами.

Він тішився лише думкою про те, що біля катка на нього чекає розкішна, довгонога брюнетка у коротенькій шубці, тоненькій спідничці та обов’язково на каблучках, – для чоловіка ростом у сто вісімдесят п’ять сантиметрів було дуже важливо не надто схилятися, щоб почути свою супутницю.

Однак на назначеному місці його чекав неприємний сюрприз.

Тарас відразу впізнав Зоряну. А тоді розчаровано зітхнув, бо вона була зовсім не такою, якою він її собі уявляв. У коротких чобітках, надутій рожевій курточці, на голові в’язана шапка з помпоном, на пальцях рукавички зі сніжинками, а в них стаканчик доверху закиданий маршмелоу.

Кілька секунд він сподівався, що дівчина хоч виявиться красунею. Але останні надії станули, коли вона обернулася до нього. Каштанове волосся, кругле личко, кирпатий ніс, темно-карі очі, маленький ротик з пухкими губами. І вона була низенькою, десь по плечі йому. Він на дух не переносив панянок з такою зовнішністю. З вигляду такі ніжні та невинні, а насправді…

– Привіт, – мило усміхнулася. – Тарас? – запитала з сумнівом.

– Так. Щось не так? – мовив різкіше, аніж того бажав.

– Ні, – заспокоїла його. – Просто мені описували тебе по іншому…, – знітилася.

– І яким?

– Блондин. Зелені очі. Середній зріст, – говорила все більше ніяковіючи.

– А прийшов я: високий брюнет з синіми очима. Розчарована? – роздратовано кинув.

– Що? Ні! У тебе дуже приємна зовнішність! І ця ямочка на щоці така приваблива, – сказала і почервоніла.

– Здається, досі я тобі не усміхався, – пробурмотів, дещо сконфужений компліментом.

– Ні, не усміхався, – підтвердила. – Але коли ти кривишся, то ямочка теж проявляється.

Він вже був розтулив рот, щоб заперечити, – бо раніше не помічав за собою такої особливості, – коли Зоряна тикнула йому стаканчик з картатим орнаментом.

– Це тобі! Доки чекала тебе, трішки змерзла. От і вирішила зігрітися какао. Подумала, що може і тобі холодно та взяла напій і для тебе.

Він з відразою подивився на какао у її руках. Стільки солоду…

– Я п’ю тільки каву без цукру.

– О, – сумно протягнула. – Що ж… Я другу порцію не подужаю. Тому…

Вона відійшла від нього. Тарас дивився як вона іде до сміттєвих баків. Але дівчина звернула убік і запропонувала стаканчик жіночці, яка видавала ковзани на прокат. Та спершу відмовлялася, а тоді з вдячністю прийняла напій. Та ще й помахала рукою Тарасу. Чоловік ніяково кивнув у відповідь.

– Може, якщо ми вже тут, то покатаємося на ковзанах? – запитала Зоряна, коли повернулася. – Та приємна пані обіцяла зробити нам знижку.

Тарас подивився на дітей, які наче навіжені ганяли по катку.

– Ні. Не бажаю напередодні свята іти у травмпункт.

– Гаразд, – сумно відповіла. – Може прогуляємося?

На це він погодився. Крокуючи вуличками, вони розмовляли на найбанальніші теми у світі. Тарас розповів про свою роботу інженера на заводі. Зоряна розказала про те, що працює логопедом і займається з дітками дошкільного віку. У місто вона переїхала лише кілька тижнів тому і всі її друзі залишилися в іншій області.

Він уникав теми попередніх стосунків. Вона неохоче розповідала про дім.

Коли формальна бесіда закінчилася, вони саме підійшли до яток з різноманітним святковим крамом.

– Зачекай. Я хочу купити імбирне печиво.

Він смикнув її за рукав, не дозволяючи підійти до ятки.

– Ти ж розумієш, що це звичайне печиво у глазурі? Тільки набагато дорожче. Ще й, я впевнений, черстве.

– Ох… Я куштувала його дуже давно, ще в дитинстві, – опустила руки. – А подивися, які тут красиві гірлянди!

– Сьогодні тридцяте грудня. Невже ти не купила гірлянди до цього дня?

– Купила, – сказала, роздивляючись ялинковий декор. – У мене є ось такі зірочки. І ці вогники. І ці світлодіодні завіси.

– Скільки у тебе ялинкових гірлянд у квартирі?

– Вісім, – тихо відповіла.

Тарас подивився на неї з осудом.

– По одній на вікнах: у спальні, залі та кухні. Ще одна в коридорі. Одна над ліжком та три на ялинці, – виправдовувалася.

– У тебе ще і ялинка є? Господи!

– Вона в горщику і після свят я висаджу її у парку.

– Ці гірлянди зжирають багато електроенергії, а такі ялинки часто не приживаються, – дорікнув.

– Я про це не знала…, – винувато відповіла. – А з ким ти зустрічатимеш Новий рік? – запитала, щоб змінити тему.