Розділ 15. Те, що залишилося під землею

У приміщенні ще кілька хвилин панувала тиша.

Після слів Іллі всі ніби намагалися осмислити почуте. Здавалося, що справа нарешті отримала логічне завершення: Богданюка затримано, його людей схоплено, заручників звільнено, а докази зібрано.

Але одне питання все ще залишалося без відповіді.

Навіщо їм була потрібна машина?

Ілля повільно перевів погляд у бік гаража, де стояв старий автомобіль.

— Гроші, — повторив він. — Саме це було головною причиною.

Олександр подивився на нього з нерозумінням.

— Гроші Богданюка?

— Ні, — Ілля похитав головою. — Не його гроші.

Він на кілька секунд замовк, ніби хотів переконатися, що всі уважно його слухають.

— Я говорю про гроші, які колись украли власники цієї машини.

Марина насупилася.

— Ти хочеш сказати, що вони досі десь тут?

— Я поки не можу сказати напевно, — відповів Ілля. — Але саме це я намагався перевірити.

Він дістав телефон і відкрив отримані повідомлення.

— Поки ми були тут, я попросив одного знайомого перевірити історію цієї ділянки. Не тільки те, що є в офіційних документах, а й старі матеріали, фотографії та креслення, які могли десь залишитися.

Олександр підійшов ближче.

— І що він знайшов?

— Дещо цікаве.

Ілля показав їм екран.

— Нинішня будівля стоїть не просто на старій промисловій території. До неї тут уже було інше приміщення.

— Те саме, про яке ми говорили раніше? — запитала Марина.

— Так. Але є одна деталь.

Ілля провів пальцем по екрану.

— Серед старих документів знайшли креслення цього місця. І, схоже, свого часу Борис Богданюк мав до них доступ.

Олександр одразу нахмурився.

— Але якщо він мав креслення, чому тоді нічого не знайшов?

Ілля знизав плечима.

— Ось тут і починається найцікавіше.

Він відкрив наступний файл.

— Усе, що стосується цього місця, збереглося дуже погано. Частина документів втрачена, частина ніколи не була офіційно внесена до нових планів. Але мій знайомий знайшов одну стару фотографію.

— Фотографію? — перепитав Олександр.

— Так. І, схоже, вона може пояснити більше, ніж усі ці креслення.

Ілля збільшив зображення.

На екрані з'явилася стара чорно-біла фотографія. Будівля виглядала зовсім інакше, ніж та, що стояла перед ними зараз. Старі стіни, інший дах, кілька великих воріт і довга прибудова збоку.

Олександр нахилився ближче.

— Стривай…

Він уважно вдивився у фотографію.

— Гараж.

— Саме так, — відповів Ілля.

Марина перевела погляд із фотографії на сучасну будівлю.

— Він був з іншого боку.

— Причому повністю з протилежного, — підтвердив Ілля. — Після знесення старої будівлі нове приміщення звели трохи інакше.

Олександр ще кілька секунд розглядав фотографію.

— А що було там ?

Ілля відкрив ще один документ.

— Ось це я якраз і хотів вам показати.

Він прочитав кілька рядків, після чого підняв очі.

— Будівельники згадували про порожнину під сходами. Спочатку вони планували зробити там підвал, але роботи зупинили.

— Чому? — одразу запитала Марина.

Ілля відповів не відразу.

— Через металеву плиту.

Олександр повільно випрямився.

— Яку ще плиту?

— Залізну. Вона знаходилася глибше під підлогою. На ній був дивний візерунок.

Ілля подивився на стару фотографію, а потім у бік гаража.

— І, схоже, цей візерунок дуже схожий на той механізм, який ми знайшли в машині.

Усі троє на кілька секунд замовкли.

Олександр повільно перевів погляд на старий автомобіль.

Тепер ця машина виглядала зовсім інакше.

Ніби весь цей час вони дивилися не на старий автомобіль, а на ключ до чогось, що чекало на них багато десятиліть.

Олександр ще раз подивився на стару фотографію, після чого перевів погляд на сучасну будівлю.

— Треба це перевірити, — нарешті сказав він. — Але просто так розбирати підлогу ми не будемо.

— Згоден, — відповів Ілля. — Спочатку потрібно точно зрозуміти, де знаходиться плита і яких вона розмірів.

Марина кивнула.

— І якщо вона справді пов'язана з механізмом машини, краще не пошкодити ні її, ні сам автомобіль.

Олександр звернувся до поліцейських.

— Нам знадобиться обладнання. Бажано таке, яким можна буде обережно прибрати бетон і водночас перевірити, що знаходиться під ним.

Один із поліцейських на мить задумався.

— Якщо це потрібно для розслідування, ми можемо офіційно оформити запит. Але доведеться трохи почекати.

— Нічого страшного, — відповів Олександр. — Після всього, що ми вже пережили, кілька годин нас не зупинять.

Запит оформили того ж дня.

Поліція домовилася про необхідне обладнання, а також підготувала все для безпечного переміщення автомобіля. Олександр наполіг, щоб разом з інструментами привезли й автомобільний причіп.

Марина здивовано подивилася на нього:

— Причіп?

— Про всяк випадок.

— Ти справді думаєш, що підлога може провалитися?

— Я не знаю, що саме вони там знайшли десятки років тому, — відповів Олександр. — Але якщо під бетоном справді є порожнина, краще бути готовими до будь-якого варіанту.

Ілля схвально кивнув.

— Особливо якщо машина стоятиме прямо над нею.

Через деякий час до будівлі почали звозити обладнання.

Спочатку привезли потужні перфоратори та інструменти для розбивання бетону. Потім — металеві щупи, вимірювальне обладнання та прилади, за допомогою яких можна було перевірити товщину шару й приблизно визначити межі порожнини під ним.

Окремо пригнали причіп і підготували його неподалік від гаража.

Поки поліцейські займалися обладнанням, Ілля ще раз звірив стару фотографію з сучасним планом будівлі.

— Якщо я правильно все розрахував, — сказав він, показуючи на підлогу, — плита повинна бути приблизно ось тут.