І знову лісник. Куди ж без ньго?

Сьогодні о десятій ранку вони знаходилися у тому самому будинку лісника. Я не хочу в це вірити. Можливо він просто із ввічливості запросив їх до себе в гості. А можливо...... Ні ні ні. Я не буду мучити себе здогадками. Поки не перевірю. Ніяких версій! За планом я через три години маю прийти до лісника та поприбирати. І принести продукти. Але я навідаюся просто зараз. Через 15 хв я була уже біля будинку. Гаманець та документи я залишила вдома. І ось з повними пакетами продуктів я стукаю у двері. Надіюсь, що бандити, ще у гостяг  у лісника. Він відчинив двері. Я зайшла у будинок. Судячи з безладу тут була сварка. Ваза яка стояла у вітальні на столі тепер розбита у коридорі. Я запитала, що трапилося. Він сказав, що випадково розбив вазу коли викидав старі квіти. Я ж йому не повірила але сказала " Нічого страшного. Я зараз приберу, а потім піду і куплю нову" . Я думаю  вам можна довіряти тому скажу як його звати: Анатолій Петрович. І так він подякував за допомогу та запропонував випити чаю. Мені потрібно як найдовше залишатися у будинку тому я погодилася. У будинку щось змінилося але я не можу зрозуміти що саме. Ось я знайшла у правому верхньому куті знаходиться камера відеоспостереження. Але є одна проблемка вона не моя та не агентів ФБР. Анатолій Петрович приніс чай та сів навпроти мене. Я не  стала пити чай тому, що лісник тільки робив вигляд, що пє. У сусідній кімнаті задзвонив телефон і лісник пішов у сусідню кімнату. Чай я швидко вилила у Грошове дерево. Усе, що мені вдалося почути з розмови це слова: " Так я розумію але ж вона тут ні до чого. Як я так можу? Так хочу. Добре  я зроблю як ви скажете. Їдьте сюди. Але  покваптеся снодійне  швидко перестане працювати." Я зробила вигляд, що втратила свідомість. З такими справами мені  можна іти в театральне за викладача. Петрович зайшов у вітальню і побачив мене непритомну. Усе, що він зробив це перевірив чи я дихаю. Через двадцять хвилин банда була уже в будинку. Вони не питали хто я така або ж що я тут роблю. Один із темних вовків взяв мене на руки та відніс у багажник. У мене одна надія що везуть мене не у ліс.  Їхала машина не довго. Мене знову несуть. В голові крутиться і я по справжньому втрачаю  свідомість. Прийшла до тями я на кладовищі. Воно старе та закинуте. Сюди років сто нікого не захоронювали. І про це кладовище мало хто знав.