Частина 3

Марк

Я стояв на ганку. Денніс Слейтер, гран-колонель ССП, стояв навпроти. З ним був ще один епсілонець у цивільному, який дивився на мене якось дивно.

— Марку, не хвилюйтеся, з вашими друзями нічого не станеться. Мені просто дуже потрібно побачити їх, усіх трьох, — тихо промовив Слейтер.

— Їх тепер четверо, пане гран-колонеле, — відповів я. — Тому-то мені й неспокійно.

— А хто четвертий? — низьким красивим голосом запитав супутник Слейтера.

— А ви хто? Не хочу здатися неввічливим, але, сер, ці люди занадто багато пережили, щоб ось так, серед білого дня, приїжджати в людне місце, ризикуючи бути впізнаними. Тим більше, що справа ще свіжа в пам'яті — якщо не звичайної людської, то в пам'яті того, хто хотів їх позбутися.

Тут під'їхав пікап, з якого вибрався спочатку Сід, потім Піт, а потім і Вероніка з хлопчиком.

Високий незнайомий епсілонець гучно зітхнув.

* * *

Піт

Ми не очікували такої зустрічі. Вийшовши з машини, ми завмерли, не наважуючись підніматися сходами.

Крім Марка, нас розглядали два епсілонці: один у поліцейській формі, високий і сивий, а другий — у чудовому костюмі, явно пошитому на замовлення.

Сивий сказав, спускаючись до нас:

— Доброго дня! Мене звати Денніс Слейтер, це я вас запросив. Пройдімо всередину, нам є про що поговорити.

І ми пішли за ним.

* * *

Хістеррідж

Я бачив їх так близько вперше. Завдяки цим людям мені вдалося виконати завдання.

Вони не справляли враження якихось незвичайних супергероїв. Ні, цілком звичайні люди. Мені навіть дивно, що вони змогли переграти самого сенатора, за яким Служба сприяння правопорядку полювала стільки років.

А їхній малюк був взагалі чудовий! Він підійшов до мене, дуже серйозно подивився і сказав:

— Дядьку, візьми мене на луцьки!

Це було настільки несподівано, що Вероніка запанікувала:

— Сер, вам не обов'язково це робити, він цілком самостійний хлопець!

— Ну вже ні! — розсміявся я. — Не кожен день мені випадає така честь! — І підхопив карапуза.

* * *

Вероніка

Крістіан раптом підійшов до епсілонця в цивільному й попросився на руки. Та що там попросився — наказав!

Це було несподівано: ми сотню разів говорили йому, щоб до незнайомців не підходив і не розмовляв з ними. А тут — на тобі!

Я, звичайно, спробувала його зупинити, але епсілонець розсміявся і сказав, що йому все подобається. Потім підняв Крістіана, а той обхопив його за шию і щось прошепотів на вухо.

Неймовірно!

* * *

Сід

Ми з Пітом обмінялися поглядами, коли Крістіан попросився на руки до епсілонця.

—Ти його знаєш? — запитав мене друг.

Я у відповідь негативно похитав головою — звідки? Придивлятися було марно — я не бачив його раніше.

Може, якийсь ще родич Піта, як Мослі? Або Вероніки? Хоча вона нічого не говорила про родичів на Другому Континенті...

Не знаю. Щось мене турбує. Якесь передчуття, чи що. Щось має статися сьогодні, зараз, тут.

І мені якось ніяково.

І в цей час сивий поліцейський промовив:

— Ходімо всередину, нам є про що поговорити!

***

Піт

Зрештою ми всі зайшли до кабінету Денніса Слейтера.

Розсідаючись по місцях, ми почули, що нашу історію завершено, ми можемо повертатися назад, якщо хочемо, а можемо залишитися і тут. Що стосується зовнішності, сказав поліцейський, то це теж на наш вибір — повернути свою чи ні.

Другий епсілонець уважно слухав і розглядав нас усіх по черзі.

Крістіан сидів у нього на колінах і відчував себе, мабуть, просто чудово. У всякому разі, за час виступу Слейтера він жодного разу і писку не видав і не поворухнувся. Дива та й годі!

Потім Слейтер подякував Марку Розіну, запитав у нього, як справи по службі. А потім урочисто вимовив:

— Панове, у мене для вас новина. Комісаром поліції Баффорда призначено підполковника Марка Розіна! Маю честь вручити вам наказ і розпорядження, Марку!

Розін встав, стримано подякував.

Слейтер продовжив:

— Завдяки вам наша служба змогла провести дуже серйозну операцію. Злочинець, на якого ми полювали кілька років, на жаль, не зможе постати перед судом. Але тим не менше я задоволений результатами.