Глава 30

Через шість місяців:

— Я, Кім Вазінські, веду репортаж із Судового Палацу в районі Махаон, ном Сібраєн, Катана, столиця Прайм-Планети, Система Вінець.

Сьогодні о шістнадцятій годині за міжгалактичним часом тут відбудеться перше слухання у справі групи осіб, відповідальних за незаконну торгівлю наркотиками в нашому місті.

Джерело з поліції, яке побажало залишитися невідомим, повідомило, що в цій групі є інформатор, завдяки якому і стало можливим її затримання. Він записував розмови на дискету, а потім зник разом з нею.

Однак наше джерело стверджує, що йому невідомо, хто цей інформатор і чому він зник. Що, погодьтеся, додає інтриги в цю гучну справу!

Вона викликала широкий суспільний резонанс і привернула увагу не тільки громадян нашого міста, але й всіх, хто не байдужий до долі молоді, — навіть тих, хто, за їхніми словами, абсолютно не цікавиться політикою!

На лаві підсудних опиняться впливові та відомі люди. Ви здригнетеся від жаху, коли дізнаєтеся, хто це.

Сенатор Джон Рілстон, баффордський комісар поліції Сол Хістер, власник автогіганта «Фарлеп» Едвард Світчер, Річард Гронскі, якому належить мережа магазинів «Сі-Ай-Юз», і, нарешті, Закаріус Хоббер, алкогольний магнат на обох континентах Епсілона!

Стенлі Богарт, воротила тіньового бізнесу, який мав у своєму розпорядженні, крім усього іншого, рудники паладію на Другому Континенті, виступав сполучною ланкою між ними. Але він був убитий при спробі заарештувати його.

Разом з ними затримали й дрібнішу рибку, про яку немає сенсу й говорити: це прості виконавці. Деякі, щоправда, вже мали щастя познайомитися з представниками закону, але тим не менше вони не варті вашої уваги, шановні глядачі.

Повернемося до тих, чиї імена відомі кожному.

Довгий час ці люди грали роль дбайливих батьків міста Баффорда, меценатів і благодійників. А насправді ледве не згубили наших дітей: адже відомо, що наркоманія — бич саме молоді. Багато чесних громадян міста теж постраждали від їхніх справ: вони були продані в рабство на Другий Континент або потрапили в довічну залежність через те, що заборгували комусь із них гроші.

Так їм і треба, цим огидним кровопивцям!

Нехай звершиться справедливий суд!»

* * *

Піт вимкнув візор і повернувся до Вероніки. Вона спала.

Він потихеньку вислизнув з кімнати, щоб ненароком не розбудити дружину: вона чекала на дитину, і вагітність протікала важко.

Піт попрямував до бару на розі, взяв собі пиво й влаштувався біля вікна, розсіяно дивлячись на проїжджаючі машини, поспішаючих людей і згадуючи, як вони опинилися тут.

Завдяки агентам Марка Розіна, загримованим під них, Піту, Осі та Сіду вдалося прослизнути непоміченими й полетіти. Марк вручив їм адреси на Другому Континенті Епсілона, де їм нададуть надійний притулок.

Але у Піта й Сіда там були власні зв'язки, тож вони вирішили не ходити за адресами Марка, а звернутися до своїх друзів.

Дискету вони віддали Розіну: він отримав наказ від свого безпосереднього начальника забрати її. Марк говорив, що не хоче віддавати дискету — мовляв, якщо вона пропаде, йому ніхто не повірить. Але начальник наполіг: він знав, що Марк контактує з трійкою і що дискета у неї.

Так вони жили останні півроку, намагаючись не привертати до себе уваги, і потихеньку чекали закінчення історії, в яку потрапили...

Від широких контактів із зовнішнім світом вони утримувалися, пам'ятаючи про те, що й у дона Вінченце, й у Стенлі Богарта всюди є очі і вуха.

За порадою одного з друзів усі троє змінили зовнішність. Сід схуд і накачав м'язи, так що тепер виглядав як справжній відвідувач тренажерних залів. Піт відростив волосся, проколов вухо, зробив татуювання очей і тепер виглядав як епсілонець-недомірок. Такі зустрічалися на Другому Континенті досить часто — нащадки шлюбів між людьми й корінними епсілонцями.

Найскладніше довелося з Веронікою. Маючи від природи волосся кольору воронячого крила, вона ніяк не хотіла його змінювати. Від стрижки вона теж навідріз відмовилася. І взагалі була дуже примхливою, з будь-якого приводу впадала в істерику і заливалася сльозами.

Причина такої поведінки з'ясувалася дуже скоро: Вероніка була вагітна.

Сід, дізнавшись про це, вилаявся: на його думку, гірше за вагітність бути нічого не могло в даній ситуації невизначеності їхнього становища.

А Піт, навпаки, зрадів: це прив'язувало Осу до нього назавжди.

Тоді Сід відшукав якогось священика і наполіг, щоб вони одружилися. Весілля вийшло більш ніж скромним, гостей було всього троє: Марк Розін, Сід і священик.

— Але найголовніше все ж сталося, — говорив потім Піт другові: — Вона тепер нікуди від мене не подінеться!

А сам Сід був неймовірно гордий, коли Вероніка назвала його їхнім янголом-охоронцем і призначила хрещеним майбутньому спадкоємцю.

* * *

Почуте по візору надихнуло Піта. Це означало, що незабаром можна буде більше не ховатися на задвірках Епсілона, відсахуючись від будь-кого, хто траплявся дорогою, а повернути собі колишній вигляд, знайти нормальну роботу і почати жити нарешті спокійно.