Глава 27

Вівторок

Того ж дня Джону Рілстону зателефонували:

— Пане сенаторе, мене звати Чед Кьюсак, я полковник поліції. Ви знаєте, що сталося сьогодні вранці?

— Ви маєте на увазі арешт вашого комісара? Знаю і хочу сказати вам, що ви помилилися, шановний полковнику, — Сол Хістер гідна людина.

— Цілком можливо, пане сенаторе. Але мова зараз не про нього. Я хотів би поставти вам кілька питань у зв'язку з цим і зробити це якомога швидше, якщо ви дозволите.

— Вибачте, містере... Як вас, перепрошую?

— Чед Кьюсак, пане сенаторе.

— Ось що, пане Кьюсак. Я завтра вилітаю у справах, тож свої питання ви зможете поставити мені не раніше наступного вівторка. Вибачте, але через таку дрібницю, як ваше бажання, я не маю наміру порушувати свій графік. Усього найкращого, пане полковнику.

Кьюсак почув у слухавці гудки й зціпив зуби: сенатор знову вислизав з розставлених сіток.

Два дні тому полковнику прийшов один лист. У ньому було сказано, що потрібно придивитися до сенатора: він не той, ким хоче здаватися.

Автор листа повідомляв, що протягом декількох років до Джона Рілстона засилалися секретні агенти, щоб проникнути в його справи й вивести сенатора на чисту воду.

Серед іншого Кьюсак дізнався, що засновник Фонду допомоги молоді нелегально видобуває паладій, займається створенням каналів збуту новомодного наркотику ДЕТ, торгує рабами і сприяє розміщенню випускників Фонду на важливих державних посадах. Докази, говорив автор листа, ви зможете побачити, якщо просто піднімете статистику за останні років зо два-три.

Крім того, лист стверджував, що практично всі випускники Фонду вживають ДЕТ у певній дозі — яка робить їх слухняними і в той же час дозволяє їх здібностям розквітнути й багаторазово зрости.

Треба сказати, останній факт викликав у Кьюсака сумнів: як таке можливо? Однак автор листа стверджував, що у нього є документи, які підтверджують його слова.

І ще одне бентежило полковника: анонімність. Автор, звичайно, писав, що якщо лист викличе довіру і хоч якісь дії щодо сенатора, він не забариться з'явитися, але Кьюсак сумнівався в цьому.

Однак щось у тоні листа все ж насторожило полковника. Він вирішив зателефонувати Джону Рілстону і прояснити ситуацію на місці.

А наступного дня після дзвінка сенатору до Чеда Кьюсака попросився на прийом Денніс Слейтер, начальник Відділу боротьби з організованою злочинністю при Службі сприяння правопорядку.

Він зізнався, що був автором листа, отриманого Кьюсаком напередодні, і розповів дещо, що розвіяло у полковника останні сумніви.

Він зателефонував президенту Міжпланетного Конгресу.

Однак той вибухнув у відповідь гнівною промовою, суть якої зводилася всього до кількох слів: не смійте обливати брудом велику людину!

Слейтер, який був присутній під час розмови, розуміюче посміхнувся, коли Кьюсак, червоний і злий, кинув слухавку.

— Що будемо робити, колего? — запитав полковник епсілонця. — Схоже, і цього разу нічого не вийде.

— Я пропоную ось що, — відповів Слейтер: — В оточенні сенатора є мій співробітник. Потрібно просто приїхати до Рілстона з постановою на обшук. Поставте свою людину з камерою, нехай знімає — щоб сенатор подумав, що його бачать звичайні люди в реальному часі. Він, звісно, звернеться до публіки і, сам того не знаючи, вимовить кодове слово, яке і запустить механізм викриття його махінацій. Я не можу відкрити вам все, пане Кьюсак, даруйте. Але це спрацює, я впевнений.

Поліцейський постукав пальцями по столу в роздумах, прикинув щось у голові, потім зітхнув і вимовив:

— Ви розумієте, що в разі невдачі нам обом буде непереливки і дуже сильно?

Слейтер сумно посміхнувся:

— У разі невдачі моя кар'єра полетить у смітник. Але не цього я боюся. У разі провалу загине мій найкращий друг — як колись загинув молодший брат. Але я готовий ризикнути. А ви?

Кьюсак уважно подивився на високого сивого епсілонця з червоною шкірою і величезними кулаками і простягнув йому руку:

— Готовий, містере Слейтер. Ходімо роздавимо цю мерзоту разом!

* * *

Через дві з половиною години біля воріт маєтка Рілстона зупинилося дві машини. З них вийшли люди: полковник Кьюсак, поліцейський з відеокамерою, поліцейський з якимось інструментом або приладом в руках і двоє цивільних чоловіків непримітної зовнішності.

Кьюсак підійшов до хвіртки і, дивлячись в камеру, натиснув на дзвінок.

З динаміка на одній зі стулок воріт долинув гучний баритон:

— Пан сенатор не приймає. Ви перебуваєте на території приватної власності, залиште її або я викличу поліцію.

— У цьому немає потреби: я, Чед Кьюсак, полковник поліції, маю постанову прокурора на проведення обшуку у пана Рілстона. Прошу відкрити двері, інакше ми будемо змушені застосувати силу.

Після деякого очікування ворота плавно роз'їхалися в сторони. Прибулі увійшли на під'їзну алею і попрямували до будинку.