Глава 26

Вівторок, рано вранці

Ежені Хістер нудьгувала: діти роз'їхалися на канікули, чоловік цілими днями не вилазив з роботи, тож вечорами вона не мала чим себе зайняти  Якщо вдень вона знаходила для себе заняття — наприклад, прогулятися торговими центрами в товаристві Елеонори Баттл, дружини мера, і Лізи Хейворт, подруги сенатора Рілстона, або відправитися з ними ж на морську прогулянку, або піти в салон, або ще щось на кшталт цього — то вечорами на неї накочувалась туга. Сол ходив похмурий, немов щось прикидав в думках, часом дивився на неї якось дивно й відповідав іноді невлучно — тобто поводився незвично.

Ежені навіть якось заплакала з цього приводу в колі своїх нових подружок. Вони одразу ж кинулися її втішати, примовляючи, що чоловіки завжди однакові: їм цікаві тільки їхні іграшки, а дружини — на других ролях.

Похмурість чоловіка Ежені відносила на рахунок його обов'язків, що виникли з моменту появи в їхньому житті сенатора Рілстона. Занадто багато на них звалилося з тих пір: потрібно було вести певний спосіб життя, відвідувати місця, які навіювали нудьгу, і бути лю’язними з людьми, відверто неприємними.

Мадам Хістер зітхнула й вирішила влаштувати Солу сюрприз — просто так, без приводу: якось замало свят у нашому житті, вирішила вона про себе.

Ежені давно хотіла обговорити з чоловіком поїздку на Солід: там, за розповідями тієї ж мерші, відкрився чудовий готель — з басейном на даху, чудовим рестораном і дечим ще, про що йому заздалегідь знати не обов'язково, захихотіла вголос жінка. Тож сьогодні цілком підходящий для цього ранок.

У кутку затишної кухні тихо бурмотів візор, створюючи ненав'язливий фон. Ежені приготувала свій фірмовий салат з креветками та авокадо, зварила собі першу чашку кави і приготувалася смажити тости — Сол чомусь любить їсти їх холодними.

Раптово пролунав безперервний дзвінок, так що Ежені навіть злякалася. До кухні заглянув Сол у домашньому костюмі, підніс палець до губ і підбадьорливо кивнув. Потім зачинив за собою двері, і через хвилину дзвінок замовк...

* * *

Непомітна машина, зупинившись неподалік від будинку Хістерів, викинула зі свого черева   смаглявого коротуна в пом'ятому піджаку.

Це був Дін Шеддер, один із підлеглих комісара поліції. Розмахуючи руками, він пройшов по ідеально підстриженому газону, навмисно вдавлюючи підбори своїх черевиків у ніжну травичку.

На ганку він смачно висякався, затиснувши двома пальцями ніс, і вже потім натиснув кнопку дзвінка.

Його аж розпирало від радості. Ну ще б пак: сам комісар, його безпосередній шеф, повинен пройти через обшук. І керувати цією малоприємною процедурою доручили саме йому, Діну Шеддеру!

Однак до приїзду групи він сам насолодиться приниженням всемогутнього раніше Хістера.

Слід зазначити, що Шеддер, досить пересічний, але надзвичайно старанний і підлабузницький поліцейський, люто ненавидів Хістера і всіх, хто мав хоча б віддалену схожість з ним.

Дзвінок все ще ревів, коли двері відчинилися, і на порозі з'явився господар будинку. Він зняв палець Шеддера з кнопки, і дзвінок нарешті замовк. Хістер мовчки дивився на свого підлеглого.

Той придушив лють, що піднялася в ньому до самого горла, побачивши елегантного і спокійного начальника, й, удавши зітхання і приховуючи зловтішну посмішку, промовив:

— Ось, сер, постанова. Хлопці під'їдуть трохи згодом. Я спеціально обігнав їх трохи — щоб вам не було так важко: ви можете самі все віддати мені, і тоді не буде ніякого цирку.

— Мені нема чого приховувати й нема чого віддавати, Шеддере, — ледь помітно скривившись, відповів Хістер.

Коротун у пом'ятому піджаку уважно стежив за мімікою свого шефа, тому вловив вираз огиди, що промайнув на його обличчі:

— Ну, що ж, сер. Якщо так, то не ображайтеся.

У цей час поруч із його машиною зупинився чорний мікроавтобус, з якого висипали поліцейські й криміналісти в цивільному й попрямували до будинку Хістера.

Усіх цих людей Сол знав особисто. Кожен з тих, хто приїхав, привітався з ним за руку, а гладун  Пол Сіверс, дактилоскопіст, пробурмотів:

— Вибач, Соле, начальство оскаженіло. Ми обережно, не переймайся.

І проходячи повз Хістера, прошепотів, ледь розтискаючи губи:

— Шеддеру ніхто волі не дасть, ти не думай, все буде тихо й швидко.

Хістер у відповідь знизав плечима:

— Виконуйте свою роботу, хлопці.

Сіверс плеснув його по плечу і пройшов у будинок...

...Через шість з половиною годин біля будинку Хістерів зібрався натовп народу і кілька машин телевізійників.

У будинку висіла така глуха тиша, аж у вухах дзвеніло, коли Шеддер завершував розмову по телефону:

— Так, сер, ви не помилилися: один кілограм чотириста три грами чистого ДЕТу, два паспорти з фотографіями Хістера і його дружини, коштовності на суму триста дев'яносто вісім тисяч, акції платинових копалень на Другому Континенті, на Кракосі й на Мороці, нерухомість на Прайм-планеті, записи, з яких випливає досить тісний зв'язок Хістера з однією людиною. Ви розумієте, про кого я. І найголовніше, сер — мікродискета... Так, сер... Ні, сер, не говорить... Саме так, слухаюся, сер...