Глава 21

Середа, день

Хвіртка відчинилася, запрошуючи ввійти. Джордж штовхнув Осу вперед і рушив за нею, щохвилини озираючись і чекаючи підступу.

Однак нічого не сталося, вони успішно дісталися до ганку.

За хвилину до них вийшла Мамця Лі — висока, статна жінка, красива якоюсь похмурою вродою. У її чорному волоссі виблискувала сивина, очі спалахнули іскрами гніву, а яскраві губи кривила зла посмішка.

— Кого це ти схопив, соколику? — Голос Мамці Лі був гучним і розкотистим.

— Це моя заручниця. Якщо вона погодиться працювати на мене, заберу її. Якщо відмовиться — продам тобі. Упевнений, вона стане в нагоді у твоєму закладі! — Джордж зробив недвозначний рух стегнами. — Іди, Оса, познайомся з мамцею! — і він підштовхнув дівчину до сходів.

Мамця Лі мовчки дивилася, як Вероніка піднімається сходами.

— Ця пташка занадто худорлява для моїх клієнтів, Джордже. Ну та нехай, дарованому коневі зуби не заговориш. Заходь, малятко, будь як вдома. — Мамця Лі відчинила двері, пропустила в них дівчину, а потім звернулася до Джорджа: — А тебе не запрошую, котися туди, звідки прийшов. — І зайшла в будинок.

Джордж злісно розреготався і поїхав.

Кімната, у якій опинилася Вероніка, вразила її своїм оздобленням: дорогі меблі, величезні дзеркала на стінах, канделябри на незліченних низьких столиках, пухнасті килими на підлозі, важкі портьєри...

Мамця Лі безшумно підійшла ззаду й поклала руку на її плече. Вероніка повернулася до неї:

— Х-хто ви? Про яку роботу г-говорить Джордж?

— Мене звати Мамця Лі, я допомагаю зняти напругу після трудових буднів або повернути гармонію у ставленні до світу. Для цього у мене є декілька висококласних помічниць. Але зараз вони відпочивають, ви познайомитеся пізніше. А поки що ходімо зі мною, я покажу тобі тут усе. Я не знаю, що тебе пов'язує з Джорджем, але він — погана компанія для такої дівчинки, як ти.

Вероніка йшла за жінкою, оглядала будинок і ніяк не могла збагнути, що це за місце. Вона зважилася запитати прямо:

— Мамцю Лі, що у вас за робота?

Та у відповідь примружила очі, обернула Вероніку навколо власної осі, уважно оглядаючи з усіх боків, і промовила:

— Якщо не дай Бог станеться так, як казав цей смердючий скунс, на тебе попит буде невеликим — ти занадто худа, аж вітром хитає.

А робота — звичайнісінька. Клієнти в мене в основному “великі цабе”, скажімо так, є і з Другого Континенту декілька. Високі посади й великі гроші розв’язують їм руки й дозволяють робити що заманеться. Але дівчат вони не кривдять.

До Вероніки дійшло. Її очі наповнилися сльозами:

— Але я н-не хочу! У мене є Піт, він прийде за м-мною — і тоді декому може бути непереливки! Я не погрожую, зрозумійте мене п-правильно, але йому не сподобається це м-місце, я точно знаю!

Мамця Лі розсміялася, але якось невесело:

— Дурненька, невже ти подумала, що я випущу тебе до клієнтів? Навіщо це мені? Джордж Бенуа — мерзенний слимак, і якщо ти думаєш, що він може мені вказувати, що робити, то глибоко помиляєшся. Я сама вирішую, кого брати і куди влаштовувати. Ти мені не підходиш, я вже сказала, але якщо вже треба тобі тут побути, то побудеш. Хочу подивитися, яку гидоту придумав цей негідник цього разу.

Жити будеш у дальній кімнаті — поруч із моєю. Це щоб ти не надумала втекти звідси. Та й не вийде в тебе: огорожу мені робили на Другому Континенті, а замок розпізнає тільки мій голос — мені його робив один супер-майстер!

— Це Сід Кроулі, так? — запитала Вероніка.

— Звідки ти знаєш це ім'я?

— Так він мій д-друг. І ще Піт Манчіні. Це п-про нього я вам сказала, що йому не с-сподобається моє м-місцеперебування.

Мамця Лі різко змінилася на обличчі:

— Піт Манчіні? А він хто?

— Це д-довго розповідати. Але він в-витягнув мене з однієї халепи, а тепер на нас оголошено полювання — і гадки не маю, чому.

— Гаразд. Іди в кімнату — праворуч по коридору до стіни. Посидь там деякий час. Мені треба зателефонувати.

Вероніка пішла, куди сказали, а Мамця Лі крутнулася на місці й пішла в протилежний бік.

Прийшовши до свого «кабінету», як вона його називала — письмовий стіл із дорогим органайзером, непримітний комп'ютер, який за швидкістю обробки даних міг змагатися з поліцейськими андроїдами, розкішний килим на підлозі і кілька дуже непоганих репродукцій на стінах підкреслювали офіційний стиль оздоблення, — бордель-маман увімкнула систему супутникового зв'язку в кутку на маленькому столику: Мамця Лі зналася на сучасних гаджетах.

Вона набрала семизначний код на пульті, і буквально через три секунди на екрані візора з'явилося обличчя чоловіка в темному костюмі. Він виглядав втомленим, тож у Мамці Лі защемило серце.

Вона тихо кахикнула. Чоловік перевів погляд на екран.

— Привіт, Марку, — промовила бордель-маман.

— Привіт, — відповів чоловік і перевів звук у навушники. — Я зараз зайнятий, вибач.