Глава 19

Два місяці тому

У сенатора був прийом з нагоди дня народження. Він мав славу хлібосольної людини, тож гості почали з'їжджатися відразу після полудня.

Одними з перших прибули президент Міжпланетного Конгресу, міністри та інші начальники. Вони сказали чимало теплих слів на адресу господаря будинку, а президент обійняв його за плечі й вимовив:

— Дорогий Джоне, я хочу зробити одну заяву, поки не зібрався натовп твоїх шанувальників.

Рілстон махнув рукою. Підбіг офіціант з підносом, заставленим запітнілими келихами з дорогим вином.

Президент взяв один, інші, включно з іменинником, зробили так само, як він.

— Друзі, ми приїхали до однієї з найвпливовіших людей у нашій галактиці. Це твоя заслуга, Джоне, ти проробив величезну роботу, яка збереже твоє ім'я в історії цивілізації. І ось для того, щоб ти не зупинявся на досягнутому, для того, щоб ми могли й надалі дивитися в майбутнє впевнено — тому що молодь це наше все, — так ось, щоб ти й далі з гідністю носив звання коваля щастя, я пропоную тобі, Джоне, місце в Міжпланетному Конгресі.

Рілстон приклав руку до серця і вклонився. Присутні зааплодували. Президент зупинив оплески помахом руки й продовжив:

— Це ще не все, дорогий Джоне. Я пропоную тобі стати моїм заступником з питань молоді. Ти як ніхто інший знаєш, чого хочуть молоді люди, і ти як ніхто інший, я впевнений, зможеш направити їхні безмежні можливості в належне русло — щоб наша цивілізація процвітала й багатіла!

І для цього я планую створити Комітет, де ти будеш головою, підзвітним особисто мені. Хай живе Джон Рілстон — майбутній голова Комітету у справах молоді! — проголосив президент і підняв свій келих на знак вітання.

Решта хором вигукнули «Хай живе!» і дружно підняли свої келихи.

Рілстон аж розплакався:

— Дорогий пане президент! Дорогі друзі! Я в захваті від цієї честі! І зобов'язуюсь виконувати свої обов'язки так, щоб виправдати надану мені довіру! Від щирого серця дякую вам і запрошую відпочити та набратися сил — попереду на нас чекає багато роботи! — І підняв свій келих у відповідному жесті.

Президент Міжпланетного Конгресу засміявся, плеснув Рілстона по плечу і попрямував углиб галявини, де були розташовані багато накриті столи.

Запрошені зірки опери, театру й танцю розважали гостей своїм мистецтвом, столи ломилися від закусок і напоїв. Загалом, прийом проходив так, як зазвичай у Рілстона — ситно й весело.

* * *

Увечері, коли гості встигли вже добряче наїстися, Стенлі Богарт підійшов до винуватця торжества, викликав його на терасу й сказав кілька слів, від яких серце в Рілстона спочатку завмерло, а потім понеслося шаленим галопом:

— Наша з тобою давня розмова про паладій (та, трирічної давності, пам'ятаєш?) була кимось записана. Я ще не знайшов замовника, але у мене є підозрюваний. Я розберуся, звичайно, але хочу, щоб ти був готовий, у разі чого.

Рілстон осушив залпом свій келих і з розмаху шарпнув його об підлогу. Дрібні осколки розлетілися в різні боки.

— Ти розумієш, що якщо це викриється, мені буде непереливки? — схопивши Богарта за лацкани піджака, прошипів йому в обличчя Рілстон. — Знайди цей клятий запис і того, хто за всім цим стоїть! І не забувай: там є і ти, так що й ти теж можеш дістати на горіхи «у разі чого», — передражнив він Богарта.

З цього моменту почалося полювання на дискету.

Її розшукував сам Стенлі — за наказом Рілстона й у своїх власних інтересах (він не став згадувати, що до нього приходив Сол Хістер і шантажував його паладієм, про який сенатор не знав).

Дискету шукав і дон Вінченце — і за наказом Богарта, і з особистих мотивів: щоб помститися Стенлі, вручивши дискету особисто сенатору й загладивши таким чином свою помилку з Костянтином Дімітрісом, оскільки замовлення на його сейф сенатор передав дону особисто, минаючи Богарта.