Глава 19

Два місяці тому

У сенатора був прийом з нагоди дня народження. Він мав славу хлібосольної людини, тож гості почали з'їжджатися відразу після полудня.

Одними з перших прибули президент Міжпланетного Конгресу, міністри та інші начальники. Вони сказали чимало теплих слів на адресу господаря будинку, а президент обійняв його за плечі й вимовив:

— Дорогий Джоне, я хочу зробити одну заяву, поки не зібрався натовп твоїх шанувальників.

Рілстон махнув рукою. Підбіг офіціант з підносом, заставленим запітнілими келихами з дорогим вином.

Президент взяв один, інші, включно з іменинником, зробили так само, як він.

— Друзі, ми приїхали до однієї з найвпливовіших осіб у нашій галактиці. Це твоя заслуга, Джоне, ти проробив величезну роботу, яка збереже твоє ім'я в історії цивілізації. І ось для того, щоб ти не зупинявся на досягнутому, для того, щоб ми могли й надалі дивитися в майбутнє впевнено — тому що молодь це наше все, — так ось, щоб ти й далі з гідністю носив звання коваля щастя, я пропоную тобі, Джоне, місце в Міжпланетному Конгресі.

Рілстон приклав руку до серця і вклонився. Присутні зааплодували. Президент зупинив оплески помахом руки й продовжив:

— Це ще не все, дорогий Джоне. Я пропоную тобі стати моїм заступником з питань молоді. Ти як ніхто інший знаєш, чого хочуть молоді люди, і ти як ніхто інший, я впевнений, зможеш направити їхні безмежні можливості в належне русло — щоб наша цивілізація процвітала й багатіла!

І для цього я планую створити Комітет, де ти будеш головою, підзвітним особисто мені. Хай живе Джон Рілстон — майбутній голова Комітету у справах молоді! — проголосив президент і підняв свій келих на знак вітання.

Решта хором вигукнули «Хай живе!» і дружно підняли свої келихи.

Рілстон аж розплакався:

— Дорогий пане президент! Дорогі друзі! Я в захваті від цієї честі! І зобов'язуюсь виконувати свої обов'язки так, щоб виправдати надану мені довіру! Від щирого серця дякую вам і запрошую відпочити та набратися сил — попереду на нас чекає багато роботи! — І підняв свій келих у відповідному жесті.

Президент Міжпланетного Конгресу засміявся, плеснув Рілстона по плечу і попрямував у глибину галявини, де були розташовані багато накриті столи.

Запрошені зірки опери, театру й танцю розважали гостей своїм мистецтвом, столи ломилися від закусок і напоїв. Загалом, прийом проходив так, як зазвичай у Рілстона — ситно й весело.

* * *

Увечері, коли гості встигли вже добряче поласувати, Стенлі Богарт підійшов до винуватця торжества, викликав його на терасу й сказав кілька слів, від яких серце в Рілстона спочатку завмерло, а потім понеслося шаленим галопом:

— Наша з тобою давня розмова про паладій (та, трирічної давності, пам'ятаєш?) була кимось записана. Я ще не знайшов замовника, але у мене є підозрюваний. Я розберуся, звичайно, але хочу, щоб ти був готовий, у разі чого.

Рілстон осушив залпом свій келих і з розмаху шарпнув його об підлогу. Дрібні осколки розлетілися в різні боки яскравими бризками.

— Ти розумієш, що якщо це викриється, мені буде непереливки? — схопивши Богарта за лацкани піджака, прошипів йому в обличчя Рілстон. — Знайди цей клятий запис і того, хто за всім цим стоїть! І не забувай: там є і ти, так що й ти теж можеш дістати на горіхи «у разі чого», — передражнив він Богарта.

З цього моменту почалося полювання на дискету.

Її розшукував сам Стенлі — за наказом Рілстона й у своїх власних інтересах (він не став згадувати, що до нього приходив Сол Хістер і шантажував його паладієм, про який сенатор не знав).

Дискету шукав і дон Вінченце — і за наказом Богарта, і з особистих мотивів: щоб помститися Стенлі, вручивши дискету безпосередньо сенатору й загладивши таким чином свою помилку з Костянтином Дімітрісом, оскільки замовлення на його сейф сенатор передав дону особисто, минаючи Богарта.

* * *

Шість років тому Костянтин Дімітріс, банкір із П’янтіара, прибережного міста на Другому Континенті, спостерігав за передвиборчою кампанією Джона Рілстона. Його вразив розмах дій майбутнього сенатора: реклама, лобісти, медіаплатформи — все це вимагало величезних фінансових вкладень.

Банкір, завдяки своїй діяльності, знав про всі великі статки на обох континентах Епсілону. Однак ніяк не міг пригадати, чим саме займається Джон Рілстон.

Але коли спеціально найняті ним люди перевірили декларацію про доходи останнього, виявилося, що він чистий, як немовля: гроші надходили від його легальних корпорацій, які сумлінно сплачували податки. І нікого не бентежило, що ці корпорації існували лише кілька років і фізично не могли приносити стільки прибутку. Фонд допомоги талановитій молоді — взагалі благодійна організація, яка утримується на гроші самого сенатора.

І тоді у Дімітріса виникла підозра: «Якщо у людини сотні істів беруться з нізвідки, значить, у неї є таємне джерело надприбутків. Найрентабельніше заняття в нашій галактиці сьогодні — видобуток паладію. А оскільки офіційний бізнес Рілстона лише прикриття, значить, паладій — його справжня суть».

До того ж він помітив дивну річ, яка посилила його підозри: протягом останніх трьох років (перед балотуванням на другий термін) особиста розкішна яхта сенатора регулярно вимикала транспондери (космічний GPS) на два-три дні, вирушаючи в далекий сектор. А коли поверталася на Епсілон, рахунки сенатора за глибоке ультразвукове очищення обшивки корабля зростали в рази.