Глава 18

П'ять років тому

— ...домовилися з нашою владою про нелегальні розробки паладію! Це, маю зауважити, чисте святотатство! — бризкаючи слиною, кричав з екрану якийсь панчик непримітної зовнішності.

Сенатор, який увімкнув візор у надії на фон, що сприятиме роздумам, різко підвівся з дивана і почав бігати кімнатою: виступ цього, м'яко кажучи, оратора зачіпав дуже важливе питання.

А він тим часом продовжував:

— Я, прошу зауважити, нікого не закликаю до зіткнень. Але врахуйте: якщо це не зупинити, епсілонці просто змушені будуть взяти до рук зброю!

Я звертаюся до влади: схаменіться! Ви ж такі самі, як і ми! Ви так само залежите від паладію! Зупиніть безконтрольне його викачування! Регламентуйте процес!

Я розумію, що паладій — це стратегічний мінерал, що для нашої економіки він чистий діамант. І також прошу зауважити, що ніхто не говорить про повне зупинення розробок. Зовсім ні — я просто закликаю згадати про Конвенцію! Наші права нічим не відрізняються від прав людей — то чому ми, прошу зауважити, маємо страждати? Де захист, який надає Міжпланетний Конгрес?

Сенатор схопив телефон, набрав семизначний номер і прогримів:

— Пане міністр, ви дивитеся зараз новини? Ні? Тоді увімкніть державний канал — там виступає хтось «Прошузауважити» і говорить дуже цікаві речі.

Потім він припинив розмову, приглушив гучність візора і викликав секретаря...

...Через дванадцять годин, подзвонивши на всі копальні, що належні йому, Джон Рілстон мав повну картину. З двадцяти восьми розробок (у тому числі й чистого паладію) повстанням загрожували двадцять три. На трьох, відкритих зовсім недавно, видобуток здійснювався мляво — через низький вміст дорогоцінних металів у супутніх рудах.

Рілстон знову зателефонував за семизначним номером. Однак цього разу йому довелося чекати відповіді досить довго. Він уже зібрався вимкнути телефон, як почув у слухавці:

— Джоне, вибач за затримку, я був на нараді у президента. Він має намір відправити інспекцію на кожну з копалень — щоб проаналізувати дотримання норм Конвенції. Ти не повіриш, Джоне, — президент розмахував ультиматумом від цих різнокольорових виродків! У ньому, сказав він, умова тільки одна: зупинити видобуток, інакше, він прочитав, «на вас чекає війна». Ну, ти сам знаєш, війна нам зараз зовсім не потрібна — ми тільки-но здобули вагу в Міжпланетному Конгресі. Так що одноголосно прийнято рішення про створення комісій.

Про подробиці повідомлятиму, звичайно, але й ти теж дій. — Співрозмовник сенатора поклав слухавку, а Рілстон знову викликав секретаря...

* * *

Через десять днів на вісімдесяти відсотках рудників Епсілона були закінчені перевірки. Прикріплений до кожної з груп спостерігач стежив за тим, щоб всі дії здійснювалися відповідно до норм Конвенції від 3358 року — про дотримання прав особистості на захист її фізичної, ментальної та психологічної цілісності.

У результаті цих заходів стало відомо, що більшість розробок підлягає закриттю — як вичерпані до межі, а деякі — і понад неї.

Активісти — ініціатори перевірки — почали вимагати негайного закриття копалень. В іншому випадку вони погрожували масовими диверсіями та акціями непокори — аж до збройного виступу.

До них приходили з пропозицією грошей (немалих) та різних благ. Частина активістів гроші взяла, але решта, особливо непримиренні, затаврували відступників зрадниками інтересів рідного народу й почали посилено готуватися до повстання.

Ситуація загострилася. Де-не-де спалахували сутички з поліцією, епсілонці почали озброюватись хто чим може. Ситуація виходила з-під контролю.

Президент Міжпланетного Конгресу особисто прилетів на Другий Континент (там знаходилася основна маса повсталих копалень) і виступив перед робітниками, пообіцявши виконати їхні вимоги.

Після його промови, яку транслювали всі телеканали галактики, копальні були закриті. Хвилювання потихеньку вщухло, звільнені робочі руки терміново шукали, де себе застосувати. І їх брали на найбрудніші роботи — за копійки.

Зрештою, все, здавалося б, повернулося в звичне русло.

Крім того, що власники закритих копалень зазнали величезних збитків. Не оминула гірка доля і Джона Рілстона: з двадцяти восьми його шахт і кар'єрів на Епсілоні закрили двадцять три разом з афінажними заводами; залишилася ще декілька на Кракосі і Мороці.

Дізнавшись про це, сенатор розлютився, а потім зателефонував Стенлі Богарту й запросив його на вечерю.

У результаті перемовин вони дійшли згоди, хоча Стенлі зовсім цього не хотів: у  нього з'явилася підозра, що Рілстон почав сприймати його не як рівного, а як підлеглого. Цього Богарт не хотів терпіти, тому вирішив, як і раніше, нічого не говорити сенатору про свої паладієві копальні.