Глава 15

Хімік від Бога. Трьома роками раніше

Метью Слейтер доживав останні дні.

Він розумів, що не встигає закінчити розпочате дослідження, тому вів голосовий щоденник:

— Сьогодні 13 квітня. Мені вдалося значно просунутися вперед. Тепер той, хто отримав мою ін'єкцію, теоретично має перестати сприймати себе колишнім епсілонцем — він буде знати себе таким, яким його запрограмують. Я йшов до цього протягом останніх шістнадцяти місяців, і нарешті, на мою думку, у мене вийшло. Якщо мені пощастить прожити ще місяць-півтора, я буду знати напевно...

— 17 квітня. Мої побоювання підтвердилися: півтора місяця у мене немає... Грошей залишилося зовсім мало, тільки на найнеобхідніше. Випробування має розпочатися незабаром, шукають добровольця. Я б і сам погодився, але мій організм не підходить: занадто він отруєний ДЕТом...

— 28 квітня. Добровольця знайшли. Усе готово. На завтра призначена ін'єкція. Вона розрахована на три роки. За цей час мемопліт-гігіум повністю розчиниться в організмі, і той, хто отримав ін'єкцію, знову стане собою. Шкода, я не дізнаюся, чим все закінчиться.  Тішить лише думка: я зробив це... А тепер піду посплю.

Цей щоденник Деннісу Слейтеру віддали сусіди Метью — коли він помер.

* * *

Вони були братами. Спілкувалися не часто — у Денніса робота, у Метью хімія, через яку він потрапив до Фонду «Розумне серце».

Коли Джон Рілстон звернув увагу на студента-першокурсника Метью Слейтера, його радість не мала меж! Він мріяв займатися виключно хімією, а навчання коштувало дорого, брат-поліцейський стільки не заробляв. І якщо на перший рік вони ледь-ледь назбирали грошей, то про продовження навчання слід було подбати. Тож зустріч із Джоном Рілстоном спочатку обидва сприйняли як позбавлення від усіх бід.

Навчався Метью просто блискуче. Щорічно він ставав лауреатом престижної Державної премії в галузі хімії, а один концерн, виробник фармацевтичних препаратів, навіть пропонував йому, ще студенту, контракт на будь-яких умовах. Однак Слейтер не погодився на цю співпрацю — йому була цікава сама наука.

Через деякий час після завершення навчання Денніс, старший з братів, раптом помітив, що вони стали набагато рідше бачитися. Спочатку він не надав цьому особливого значення: робота вимагала всієї його уваги, напевно, й Метью не міг похвалитися великою кількістю вільного часу.

А одного прекрасного дня Мет сам зателефонував йому й прямо-таки наполіг на зустрічі. І його зовнішній вигляд налякав Денніса. Той був блідим, спітнілим і мав переривчасте дихання, як після забігу на велику дистанцію, а шкіра набула якогось неприємного бузково-землистого відтінку, хоча мала б бути тепло-помаранчевою — як у всіх завзятих хіміків.

Від розпитувань Метью ухилився. Крадькома озирнувшись, він пошепки попросив брата піти в малолюдне місце й поговорити там.

Денніс, на щастя, дружив з одним баристою у невеликій затишній кав'ярні. Туди вони й попрямували.

Увійшовши до малоосвітленого приміщення (з огляду на ранок віконниці були ледь прочинені, та й народу — раз, два та й годі), Метью пройшов за найдальший столик і забився в кут, постійно кидаючи погляди на вхідні двері.

— Що з тобою? — занепокоївся Денніс, роблячи замовлення. — Захворів?

Метью відмахнувся:

— Моє здоров'я нехай тебе хвилює в останню чергу. Я тобі зараз розповім таке, від чого у тебе шерсть на вухах стане дибки.

Денніс посміхнувся: це був їхній улюблений жарт. Справа в тому, що прикметною рисою чоловіків Слейтерів був легкий пушок на вухах, який контрастував з основним відтінком шкіри. І оскільки Денніс був охоронцем закону, його шкіра була насиченого червоного кольору. А пушок на вухах — яскраво-білого. Під волоссям це було непомітно, але факт залишається фактом.

— То що ти хочеш мені повідомити, братику Мет? — зареготав Денніс, відпиваючи каву.

— А ось що. Слухай уважно. Фонд Джона Рілстона — це просто прикриття. Насправді він не той, за кого себе видає. Ти знав, що в минулому Рілстон — пірат?

У Денніса при цих словах брата очі на лоба полізли.

— Ось! І майже ніхто не знає, це ретельно приховується. А я зовсім випадково підслухав його розмову з якимось Стенлі. Вони згадували минуле і домовлялися, що Рілстон протягне закон про торгівлю в Сенат. Я так зрозумів, це щось пов'язане з рабами.

— Ти що, Мете, работоргівля заборонена! Не може такого бути!

— Може, Дене, може. Я тут порився десь, розкопав багато цікавого про цього Стенлі. Його прізвище Богарт — якщо тобі це щось каже.

Але почекай, це ще не все. Мій зовнішній вигляд пояснюється просто: це ДЕТ.

Однак Денніс дивився на брата очами, повними нерозуміння. Тоді Метью пояснив:

— Як ти пам'ятаєш, всі «пташенята» Фонду, і я в їхньому числі, перебували на повному утриманні. Отож. Разом із необхідною медичною допомогою та всім іншим ми отримували якісь вітаміни з фруктовим смаком у вигляді маленьких кумедних звіряток.

Тепер, коли я виріс, я знаю, що ці «вітаміни» містять певну речовину.

Ще будучи студентом, я провів серію дослідів і з'ясував ось що. Вона, ця речовина, викликає сплеск енергії, незвичайний приплив творчих сил, бажання творити. І все, що б ти не робив в цей момент, тобі вдається. Ти розумієш, брате, це своєрідний активатор і стимулятор натхнення, потужний поштовх, що розганяє мозок і всі здібності, які у тебе є. Завдяки цим таблеткам ти робиш фундаментальні відкриття, пишеш геніальні полотна, чудову музику або велику літературу, незрівнянно граєш на сцені або займаєшся чимось іншим.