Глава 13

Історія сенатора, частина 2. Юність

До 30 років Джон Рілстон мав репутацію одного з найжорстокіших і найбезжальніших піратів, які наводили жах на весь торговельний флот галактики. Разом зі своїми «хлопцями» (так він називав своїх головорізів) Рілстон нападав на кораблі, що пропливали повз. Якщо команда чинила опір, пірати знищували судно разом із нею, вигрібаючи з нього все. Якщо ж опору не було, корабель просто позбавляли зв'язку й навігації — можливості повернутися в порт — тобто, по суті, прирікали на неминучу смерть.

Слід зазначити, що стосовно своїх підлеглих Рілстон сповідував таку саму жорстокість: за найменшу провину карав десятком ударів батогом, після чого не завжди виживали навіть фізично дужі пірати, подекуди значно сильніші за самого Джона .

Тому його слухалися з півслова і ніколи не сперечалися зі своїм ватажком.

Одного разу вони зустріли важкий галеон. Він йшов із Прайм-Планети на Епсілон. Коли зграя Рілстона взяла його на абордаж, команда не чинила жодного опору.

Джон увійшов на капітанський місток і побачив чоловіка, який посміхався і спокійно сидів за пультом управління.

— Ваш корабель захоплений, панове, — зробивши блазнівський ввічливий уклін, промовив Рілстон. — Прошу залишатися на місцях, допоки ми розвантажимо трюми.

Потім він скомандував своїм спільникам взяти присутніх під приціл:

— Якщо хтось ризикне викликати підмогу або увімкнути аварійку, не судіть суворо, панове, нам доведеться стріляти.

— Мсьє, ви, мабуть, не знаєте, на чий корабель посягнули, — пробасив капітан. — Боюся, це вам так не минеться, якщо не заберетеся звідси через дві з половиною хвилини. — І вказав на корабельний годинник, який щойно почав зворотній відлік  часу.

Рілстона це розвеселило:

— А чий же це корабель? Зауважте, я не збираюся лишати його собі, нехай він як і раніше належить власнику, я просто полегшу ваші трюми — ось і все!

— Ваша воля, мсьє, я вас попередив. — Капітан все так само спокійно відвернувся до табло, на якому загорівся напис: «Вас викликає шеф».

У цей момент пролунав чийсь голос:

— Свенсоне, що за чортівня у вас відбувається?

— На нас напали, сер, розвантажують трюми.

— Ви попередили їх про наслідки, капітане? Хто це?

Рілстон підійшов до візора і побачив обличчя молодого чоловіка. Воно було сердитим.

— Привіт, це я напав. Мене звати Джон Рілстон, вам напевно знайоме це ім'я. Не турбуйтеся, ми закінчуємо. — І вклонився, широко розвівши руки в сторони.

— Послухайте, Джоне, залиште в спокої мої трюми — там немає нічого привабливого для вас: будівельні матеріали й тільки. Збувати їх вам доведеться довго, оскільки я виконую досить специфічне замовлення для клієнта з Другого Континенту.

У мене до вас пропозиція: оскільки ви вже тут, будьте ласкаві супроводити корабель до порту призначення — щоб уникнути подібного випадку в майбутньому. Я заплачу вам і вашій команді добряче заплачу, — і на електронному табло висвітилася цифра, яка в півтора рази перевищувала найуспішніший куш Джона за всю його піратську діяльність. — Що скажете?

Пірат роздумував лише мить:

— Дік, Жан, зупиніть розвантаження трюмів. У нас змінилися плани — ми йдемо в конвої до порту призначення.

Чоловік у візорі вимовив:

— Чудово, думаю, ми точно порозуміємося. Мене, до речі, звати Стенлі Богарт.

Після цього випадку Рілстон і Богарт уклали угоду: Стенлі продовжує свої перевезення, платить з них відсоток Рілстону за охорону його суден і при цьому ніяк не обмежує діяльність того в інших аспектах.

Рілстон отримав стабільний потік грошей. І почав потихеньку замислюватися про те, що з піратством треба закінчувати: це клопітно й небезпечно. Та й поліція теж не сидить без діла, вигадуючи щоразу нові ходи й винаходячи хитрі пастки, так що конкуренція, звичайно, зменшується, але й ризик зростає.

А тут — тихо, мирно та благодатно: ні тобі гонитв, ні тобі загрози злетіти в повітря разом з особливо завзятим капітаном, який захищає свій вантаж до останнього...

Загалом, Джон Рілстон дуже серйозно замислився...