Глава 7

Субота, обід і вечір

Ми сиділи з Семом за столом, Вероніка ще не спустилася на обід.

— Навіть не дивись у той бік, — промовив він.

— Куди? — я був здивований.

— «Куди», — буркнув старий. — На Осу. Навіть не думай. Тобі потрібно рятувати свою шкуру (ну, може, і її теж), а не... — тут Сем додав таке хитромудре лайливе слово, що сердитися на нього не було ніякої можливості.

— Отже, так, Піт. Запам'ятай: поки вона не стала твоєю, ти здатний міркувати холоднокровно й ризикувати нею, якщо буде потрібно. Як тільки виникнуть всі ці обіймашки-поцілунки, ти будеш ризикувати тільки собою. А це зменшить ваші шанси, і без того погані, вдвічі. Я знаю, що кажу, Піт, і я бачу, як ти на неї облизуєшся. Почекай. Зараз головне — втекти звідси.

Я вірив йому, він не раз виручав мене з халеп. Тому і пообіцяв вголос, що не торкнуся Вероніки, поки все не закінчиться.

Сем скептично поглянув на мене:

— Знаєш, дуже хочу повірити тобі, але щось не виходить. Гаразд, це твоя справа. Я тебе попередив, а там як знаєш.

За їжею він сказав:

— Оса, напиши, який тобі потрібен комп'ютер. Нам потрібна інформація. Вам краще не висовуватися — береженого бог береже, — а я ні в кого підозр не викликаю.

Вероніка кивнула, швидко проковтнула шматок і помчала нагору, до своєї кімнати.

—Т-тільки, Сем, це буде д-дорога модель, — пояснила вона, повернувшись з електронним блокнотом у руці. — Я, звичайно, залишила все по мінімуму, але все ж...

— Нічого, гроші знайдуться. — Сем вийшов у коридор і повернувся зі шкіряною курткою. — Тисячі вистачить?

— Та ти що! З г-головою! Ще й залишиться!.. Ось, т-тримай, я написала. Тепер найголовніше. Коли б-будеш розписуватися в комплектації, зверни ув-вагу ось на це, — вказала вона пальцем, — ось тут, окремим стовпчиком. Це п-програма стеження за комп'ютером через супутник. Взагалі-то вони п-повинні питати згоди на її установку, але ти ж не маленький, розумієш — її завжди пхають. Тому попроси її в-видалити, я потім хвости підчищу. Далі. Не залишай відбитки п-пальців: в магазинах є п-програма обліку клієнтів, я сама таку писала для Стенлі. Одягни ось це, — Оса простягнула Сему тонкі, майже прозорі рукавички: — Вони набувають колір шкіри протягом хвилини і п-потім стають непомітними без спеціальної апаратури. У звичайних магазинах, поза корпораціями, такої немає, тож нікому не спаде на думку тебе перевіряти. Якщо відправишся на Другий континент, там теж не перевірять — наскільки мені відомо, у них теж немає подібної апаратури. Та й до людських розборок тамтешнім зазвичай немає ніякого діла.

— Ну не кажи, — втрутився я. — Вони якось віддали одного з хлопців дона Вінченце нашим копам. Той провернув одну справу, а потім збагнув, що йому тут не особливо раді, і втік на Другий Континент. Думав відсидітися, поки все тут не вщухне. Але не так сталося, як гадалося.

— Так, я теж чув про Ніка Слоу, — підтвердив Сем. — Його відправили на рудники. А що — дон ніяк не міг вплинути?

— Швидше за все не захотів. У нього принцип: поки в тебе все в нормі, ти в команді. Але як тільки ти промахнувся у чомусь і тобою зацікавилися дядьки в формі — ти сам по собі.

Вероніка віддала блокнот Сему, дочекалася, щоб він все прочитав, пояснила, що незрозуміло, а потім сказала:

— Дякую т-тобі, Семе. Ти хороший. Б-будь обережний.

Старий махнув рукою і вийшов. Потім на порозі обернувся, подивився на мене і погрозив пальцем. Я у відповідь засміявся.

Оса подивилася на нас здивовано — мовляв, що це ви? Але я ніяк не прокоментував німу сцену, яка щойно розігралася перед її очима.

Вона знизала плечима й пішла на другий поверх. Залишившись один, я закурив і вирішив осмислити ситуацію, в якій ми опинилися.

Виходило не дуже райдужно. Якби не Вероніка, я б пішов до дона і спробував ще раз. Але наявність у неї незрозумілої дискетки й оголошена нагорода кардинально змінювали стан справ. Виходить, вона стала свідком чогось, що може зашкодити Стенлі Богарту. Що б це могло бути, цікаво? І чи є в цьому світі щось страшне для нього?

Від роздумів голова розболілася. Тоді я вирішив вручну помити посуд після обіду: раніше, коли я жив із бабусею, ця процедура допомагала мені прийняти рішення та й просто заспокоювала.

Комусь, можливо, це здається дивним — мити посуд руками. Навіщо, якщо є роботи? Однак у Сема, та й у нас з бабусею свого часу не було таких роботів. По-перше, вони коштували тоді й коштують зараз чималих грошей, які є далеко не в кожній родині, навіть з непоганим достатком. А по-друге, був час, коли прямо на законодавчому рівні побутові роботи були заборонені. Мені розповідала та ж бабуся, що за одного з президентів, я вже не знаю, якого саме, був виданий указ, згідно з яким всі кошти повинні бути спрямовані на вивчення і підкорення космосу, розвиток високих технологій і озброєння. При цьому побутові потреби пересічних громадян відсувалися на другий план: мовляв, не ті зараз часи, щоб звичайна людина могла дозволити собі розкіш нічого не робити руками. «А як же виховання дітей? — вигукували в унісон уряду доморощені психологи. — Їх потрібно привчати до праці, щоб вони виросли гідними членами суспільства, а не ледарями і невмійками».