Частина 2 Глава 6

Стенлі

Богартів любили всі довкола: вони були добросердими й чуйними. У родині панували взаєморозуміння і повага один до одного.

Матуся Богарт — молода, по суті, жінка, яка отримала прізвисько через п'ятьох дітей, — привітно ставилася до будь-якої дитини, яка потрапляла в поле її зору. У неї завжди було напоготові ласкаве слово або слушна порада.

А татко Богарт, крім того, що міг змайструвати гойдалку, свистульку й навіть іграшковий човник з атомним двигуном — зовсім як справжній! — мав спокійну вдачу і розсудливість, так що сусіди часто просили його поради. І Генрі Богарт висловлював свою думку, повторюючи, що це він так думає, а ти, мовляв, вільний вирішувати сам, як тобі краще вчинити.

Четверо хлопців Богартів по черзі сиділи з наймолодшим, Стенлі, але це не викликало у них ніяких негативних емоцій. Навпаки, вони навіть влаштували між собою щось на зразок змагання — хто буде кращою нянькою.

Так що Стенлі потихеньку вчився всьому, що вміли його брати. А ще він змалку брав відповідальність за себе й за інших, необхідність допомогти тому, хто цього потребує, і при цьому відсутність будь-якої гордості за свої добрі справи: це вважалося природним і само собою зрозумілим.

Часи тоді були не надто хорошими для простих смертних, тому старші Богарти бралися за будь-яку роботу. Поступово і брати Стенлі теж почали працювати — щоб хоч якось зводити кінці з кінцями.

Однак, незважаючи на безперервну робочу круговерть, будь-який член сім'ї знаходив добре слово для кожного, час, щоб вислухати, допомогти порадою або підбадьорити, якщо щось раптом йшло шкереберть.

Стенлі ріс у щасливій родині.

Як будь-який хлопчик, він мріяв. Він уявляв собі, як виросте, стане знаменитим і багатим, і тоді його рідні ні в чому не бідуватимуть. Але в якій сфері він збирався прославитися, юний Богарт ніяк не міг придумати. То йому хотілося столярувати — як батько, то він збирався стати найшвидшим кур'єром у світі — як два його старші брати. А то думав заснувати власну ветеринарну клініку — в такій працювали два середні брати Богарти, близнюки Біллі й Віллі.

Не миналося у Стенлі без сварок з друзями й бійок. І не завжди він отримував перемогу. Після сутичок він, сидячи десь у кущах або на дереві (щоб ніхто не бачив його сліз), згадував, як поводилися суперники, що вони робили такого, чого не зробив він: малий вчився аналізувати.

А потім у його житті з'явився бокс: по візору вдома в одного з приятелів він побачив бій Шугара Рея і нікому не відомого тоді Роя Джонса-молодшого. Ця сутичка настільки вразила юного Стенлі, що він вирішив будь-що-будь зайнятися боксом.

І батьки, порадившись зі старшими синами, вирішили віддати його на навчання до відомого тренера Константино «Каса» Д'Амато: щоб хлопчина міг виплескувати енергію в мирне, так би мовити, русло. Важливим був і той факт, що все, що Д'Амато просив як плату за свої уроки, — допомога по дому: сім'я Богартів не шикувала.

Стенлі почав тренуватися. І виявилося, що він не просто здібний — у нього справжній талант! Після виступу на місцевих змаганнях про юне дарування написала регіональна преса. Але хлопець поставився до цього факту напрочуд спокійно: його метою була світова слава, а не замітка в провінційній газетці.

Богарт ріс і швидко опановував науку перемагати.

Незабаром йому не стало рівних: будь-який одноліток, який прийшов у зал одночасно зі Стенлі, виглядав майже нікчемою у порівнянні з ним.

Однак разом із неймовірними здібностями тренер відзначав його жорсткість у ставленні до супротивника. Не раз і не два Д'Амато та й батьки з братами говорили з ним про милосердя до переможеного. Стенлі погоджувався з ними, але на рингу нічого не міг із собою вдіяти: руки його діяли самостійно й стрімко.

Одного разу Кас і його вихованці, як він їх любовно називав, були на змаганнях в Ітлінг-Сіті на Соліді, обжитому супутнику Епсілона.

Усі інші боксери вже провели свої бої, залишався тільки Стенлі. Він здобув третю перемогу поспіль, попереду було ще два бої, коли по радіо повідомили про землетрус у них вдома — в Огдені.

Зупинити змагання боксери не могли — тоді б за рахунком переміг суперник Стенлі, який і так дихав йому в потилицю.

Ледве дочекавшись переможного гонгу, Кас та інші кинулися на космодром.

Дорога зайняла сім з половиною годин. Весь цей час Стенлі провів як на голках, подумки підганяючи тихохідний крейсер, який, як на зло, ледве повз.

Прибувши, нарешті, додому, хлопець побіг до батьківського дому — його не залишало тривожне почуття, яке оселилося в серці з моменту радіоповідомлення.

Підбігши, він побачив страшне: там, де колись була їхня вулиця, зяяло провалля, обнесене червоно-білою поліцейською стрічкою.

Зі Стенлі сталася істерика: він закричав, впав на спину і почав кататися по землі. До нього підбіг поліцейський, хотів підняти, але Стенлі підхопився сам, відштовхнув поліцейського і кинувся до огорожі. Його ледь встигли схопити за руки — щоб він не стрибнув вниз — і тримали вже двоє, так сильно він виривався.

Підійшов Д'Амато:

— Що тут сталося? — запитав він у поліцейських.