Глава 4

П'ятниця, пізній вечір

— А С-сем? Він хто? — запитала Вероніка.

І я розповів.

У молодості Сем Вілсон займався боксом. У місті, де він жив, його знали всі. Йому пророкували блискучу спортивну кар'єру. Та й сам він усі свої надії покладав на бокс: він мріяв потрапити до збірної, під крило самого Віджелла Кросса.

Одного разу Чак Барнс, його тренер, майстер спорту планетарного класу, запропонував йому битися із незнайомим суперником. Про того говорили, що він, незважаючи на свій юний вік, майстер, яких давно не народжувалося.

І Сем розумів: у разі перемоги перед ним відкриється дорога у Великий Спорт. Тому тренувався день і ніч — він просто не мав права на поразку.

Однак за два дні до поєдинку Барнс відвів Сема в сторону і, дивлячись кудись убік, тихим, зриваючимся голосом попросив:

— Ти повинен програти, синку.

Сем був приголомшений: як це?

— Бачиш, синку, мене попросили про це дуже серйозні люди. Вони поставили на свого спортсмена чималі гроші, і їм не хотілося б їх втратити.

— Але ж тоді мені не світить збірна, Чак!

— Так, Семмі, це так, але вони обіцяли заплатити пристойну суму нам обом, якщо ми зіграємо за їхніми правилами... Дивись, бій повинен бути чесним, твій супротивник сильний. Але в останньому раунді, коли у нього закінчаться сили, ти повинен будеш піддатися і не встати після нокдауну. І виглядати це повинно природно.

Тут тренер поглянув Сему в обличчя, і той здивувався змінам у зовнішності Чака: він схуд, згорбився, став ніби меншим на зріст...

— Але, Чак, на бій прийдуть усі мої, я не можу зганьбитися!

— Сем, сума, яку озвучили за твою поразку, дуже хороша. Зроби, як я прошу.

— А хто противник, якому так необхідна перемога?

— Ти навряд чи його знаєш: якийсь Стенлі Богарт.

— Я подумаю, Чак, поки нічого не обіцяю...

Прийшовши додому, Сем все розповів Керолайн, своїй нареченій.

Вона розплакалася:

— Семмі, навіть думати не смій: ти повинен перемогти! Адже приїде сам Віджелл Крос, тренер збірної! Згадай, як ти хотів потрапити до нього в команду!

— Не знаю, Керолайн... Чак не став би просити просто так. Щось тут нечисто. Я ще подумаю...

Тренування тривали всі два дні, що залишилися до змагання. Чак більше не піднімав цю тему, та й Сем її не торкався.

В останній вечір, вже йдучи додому (вони з Барнсом жили на одній вулиці), Сем промовив:

— Ось що я вирішив, Чак: битися буду по-справжньому. Якщо цей Стенлі хоч наполовину такий вправний, як про нього кажуть, бій буде важким. Але здаватися я не маю наміру. Нехай він виграє у мене, якщо зможе.

Чак зітхнув і поплескав учня по плечу.

...Наступного дня на рингу перед Вілсоном стояв світловолосий хлопець зі злими очима.

З ударом гонгу сутичка почалася.

Сему довелося несолодко: його супротивник був дійсно дуже добре підготовлений. Зрештою Вілсон отримав такий потужний хук зліва, що впав на спину.

Підбігший рефері дорахував до восьми, перш ніж Вілсон підвівся знову.

...Ішов уже одинадцятий, передостанній, раунд, суперники втомилися. Чак подавав відчайдушні знаки своєму підопічному, але Сем, що називається, закусив вудила: він вирішив будь-що-будь перемогти. І своїм коронним аперкотом таки поклав суперника.

Минуло десять секунд. Стенлі лежав.

Зал, який до того сидів, затамувавши подих, вибухнув: люди кричали, обіймалися і знову кричали.

Рефері підняв праву руку Сема вгору: він переміг.

Богарту допомогли встати і повели до виходу. Проходячи повз Сема, він промовив розбитими губами:

— Я тебе запам'ятав.

Підійшов Чак. Він теж привітав учня, але виглядав якось дивно.

Підбігла Керолайн, обійняла переможця і розцілувала на очах у всіх.

Через тиждень, коли Сем і Керолайн поверталися з магазину, до них підійшов Богарт, все ще в синцях і з пов'язкою на голові.

Простягнувши Сему конверт, він сказав:

— Люблю норовливих. Це твій гонорар. Якщо погодишся працювати на мене, будеш отримувати стільки ж щотижня. Відкрий конверт. — Сем відкрив: там лежала чимала сума. — Що скажеш? — Богарт говорив з Вілсоном, але дивився на Керолайн. І стільки було жадібності в його погляді, що дівчина здригнулася і сховалася за спину нареченого.

— Гроші зайвими не будуть, дякую. А яку роботу ти мені пропонуєш?

— Та вже ж не вантажником, як зараз! — розреготався Стенлі. — Приходь завтра ось за цією адресою, обговоримо!

І пішов, посміхаючись...

Наступні десять років Сем працював у Стенлі Богарта. У його обов'язки, крім іншого, входило й опікування боксерською секцією. Коли він було завів мову про Чака Барнса, свого тренера, Стенлі недбало кинув: