Він же мій…

一 Всі готові? 一  гучний голос Сольвена прозвучав над нашими головами. 

Сьогодні  те свято до якого ми готувались цілий тиждень.  Я навіть не спала як слід: ночами снились то лебеді, яких хлопці прикріплювали до стелі, то снігова лавина, що мала зійти точно за сценарієм, ні на секунду пізніше.

І все б було добре, якби не серце. Воно сьогодні калатало інакше. Так, ніби в ньому бився не кристал холоду, а справжній вогник.

一  Свен! — гукнув мого напарника пан Сольвен. 一 Ти перевірив температуру в головному залі?

一  Так, пане! Вона стабільна, як ви просили! 一  відповів парубок, підморгуючи мені.

Але я знала, що він сказав неправду. Бо, по-перше, він прийшов в цей ресторан тільки п’ять хвилин тому,  а до того затискав іншу нашу стажерку за рестораном біля сміттєвих баків, а по-друге, я бачила, що іній на стінах тонший, ніж ми учора зробили. Все виглядало так, неначе хтось нагріває все навколо… 

Я мала про це сказати куратору, але дивлячись на те, що сьогодні він був у ще гіршому настрої ніж увесь цей тиждень, то не наважувалась. Ні, й справді,  він чомусь був почервонілим, не таким яким мав би бути сніговий маг. 

一  Це добре, 一  пробурмотів чоловік й пішов до кабінету адміністратора, який нам радо виділили на сьогоднішні день.  Чесно, я видихнула, коли його фігура сховалась за дверима. Адже була можливість налаштуватись на свято так, як потрібно. 

Маленький іменинник прийшов до ресторану разом з батьками та з, як я вже знала, його красивим дядьком. Вони захоплено оглядали залу,  дивуючись з кожної фігурки та магії, яка була до дрібниць продумана на сьогоднішньому святі.

一 Це просто неймовірно, 一  вигукнула мати хлопчика. 一  Таке враження, що ми потрапили в саму зиму!

一  І все це справжнє? 一 додав чоловік поруч, розглядаючи фігурку пінгвіна, що кумедно хитав головою.

Я не втручалась, стояла повіддаль разом з іншим персоналом,  стежачи на всім, щоб в разі чого, першій прийти на допомогу. 

Однак, захопившись декораціями та перевіркою правильності їх роботи, я не помітила, як до мене підійшов той самий чоловік, якого я не могла викинути увесь тиждень з голови. 

一  І знову добридень, красуне,  一  звернувся він до мене своїм мелодійним голосом, від якого у мене мурашки пройшли тілом. 

一  Привіт, 一  ніби зачаровано відповіла йому я. 一 Вітаю вас з іменинником. 

一  Дякую, 一  посміхнувся він,  показуючи мені свої красиві ямочки. 一  Ваша магія й справді неймовірна. Створити таку красу за такий короткий термін — треба мати справжній талант. 

І ось цей самий момент, коли моє серце від такого простого компліменту готове вистрибнути з мого тіла. 

一  Ну що ви,  це робота цілої команди, а головна заслуга тут Пана Рея Сольвена. 

一  Так-так, Рей талановитий маг, тут сперечатись не буду, 一  кивнув чоловік, перекочуючись з носка на п’ятку, а потім раптом заозирався. 一  А де, до речі, він? Сказав, що зустріне нас, але я щось  не бачу його. 

一  Ой, він в кабінеті,  я сходжу покличу його, 一  мені не хотілось йти від нього. Було в цьому чоловікові щось таке, що змушувало  моє серце битись швидше, а тіло горіти. Однак, він мав рацію, пан Сольвен мав би бути тут з нами, а його не було. 

І ніхто не підіймався до нього з того моменту, як він пішов. 

Сходинки на другий поверх я перетнула дуже швидко, а от перед самісінькими дверима в  кабінет щось затрималась. Жар розтікався тілом, а потім знову зосереджувався в районі серця. І це змушувало мене панікувати, бо така вихідка моєї магії могла коштувати нам цього свята. 

Я постукала у двері надто нетерпляче, але мені ніхто не відчинив. Всередині було тихо, навіть занадто. Мого куратора ніде не було видно. 

一  Пане Сольвіне? 一  крикнула я, після чого почула тихий стогін.

Я хотіла увімкнути світло, але його голос зупинив мене.

一  Не вмикай. Не чіпай тут нічого. Йди звідси! 一  його хриплий голос звучав звідкись з-за дивану. Це змусило мене напружитись ще більше й пройти далі.

一  З вами все гаразд? 一 обережно поцікавилась я, хоча вже звідси відчувала, що температура в кабінеті була іншою, не такою, до якої звик маг. 一 Що трапилось?

一  Ти що не чула мене? Йди геть! Кляте дівчисько, одні проблеми мені приносиш.

Я б пішла. Чесно, пішла б з радістю, але чомусь не робила цього. Просто стояла посеред кімнати, вислуховуючи у свій бік ці звинувачення. Вони були занадто образливі для мене, адже я лише тиждень чоловіка знала, і це точно не той термін за який він міг дозволити собі такі вислови щодо мене. 

一  Я ж ні в чому не винна, 一  шмигнула носом, й вже зібралась вийти з кабінету й покинути своє робоче місце зовсім, як Рей Сольвен зупинив мене.

一 Думати ні про що не можу, 一  тихо промовив чоловік. 一  Одна ти перед очима. Такого ніколи не було. Серце горить всередині, як бачу тебе. Тягнусь до тебе і сам себе осмикую. Як хлопчисько, чесне слово.

Від почутого я й заклякла на місці. Я очікувала почути все, що завгодно, але тільки не це. Бути такого не може. Це ж мій постійно сердитий куратор, той кому я як кістка в горлі, бо він не збирався брати собі стажерів. Він не міг таке мені зараз говорити.