Я - стажерка в Агенції

Кажуть кожна снігова леді народжується з кристалом холоду в серці. Але мій подвійний, а правила такого не дозволяють. Та поки ніхто цього не помітив, я граю роль ідеальної снігової, й  удаю, що холод мені пасує.

Після академії нас всіх розподілили по агенціях, відповідно до наших здібностей. І оскільки я, народжена в родині крижаних магів, то Агенція снігових леді була логічним варіантом для мене. Принаймні, так вважала наша ректорка, колишня працівниця цієї агенції. 

一  Елісса Айсвен? 一 я відірвалась від споглядання фотографій, котрі висіли на стінах офісу, куди я сьогодні прийшла в ролі стажерки. 一  Пані Кригея на вас вже чекає. Дві інші стажерки вже години зо дві працюють, а ви спізнились. Тож готуйтесь до неприємної розмови. 

一  Але в моєму буклеті зазначено, що робота починається опівночі, ніхто не попереджав, що потрібно приходити на декілька годин раніше. 

Я протягнула їй невеликий клаптик паперу, який відразу же покрився інеєм, як тільки опинився в руках жінки. 

一 Хм, 一 промовила вона, вчитавшись в інформацію. 一 Мабуть, якась помилка. Такі буклети ми вже давно не використовуємо. Але це нічого не змінює. Проходьте всередину.

Кабінет пані Кригеї нагадував радше снігову печеру,  ніж звичне робоче приміщення. Виблискуючі крижані стіни, легкий туман морозного повітря й відчуття холоду, що ніби ковзало по шкірі, підтверджували, що вона справді сильна снігова леді.

Кажуть, її магії вистачило б, щоб заморозити не лише цей кабінет, а й добру половину міста. Якби її сила не була спрямована на добро… Ну, мороз у легенях став би нашою щоденною реальністю.

Я, зібравши, всі свої сили, ступила всередину, стримуючи відчайдушне бажання закутатись в теплу ковдру, щоб не відчувати холоду на шкірі. Але снігові леді не повинні боятися холоду. Адже як можна боятись того, що є частиною тебе? От і я не мала б. Але за прикрими обставинами, мій кристал був наповнений не тільки кригою, а тому знаходитись тут мені було важче ніж іншим дівчатам. 

一 Елісса, 一 суворо промовила жінка, як тільки побачила мене. 一 Скільки можна тебе чекати? Твоя мати мені обіцяла, що ти працюватимеш як і всі, а що я бачу? Всі давно при ділі, а ти тільки з’явилася!

一 Пробачте, пані Кригея, однак я слідувала усім вказівкам, написаним на буклеті…

一 Не виправдовуйся! 一 стрімко підняла руку догори.  一 У мене немає часу з тобою розбиратись. Замовлень на святкові дива більше, ніж наших працівників. Ми нічого не встигаємо. 

一 То ви відправите мене відразу в виробничий від… 一 я не встигла навіть договорити,  як жінка знову мене перебила. 

І правду кажуть, що суворішої керівниці, ніж вона в жодній агенції немає. Чи то її серце в крижаний кристал перетворилось, чи може вона й зовсім з дитинства не знала про доброту, але всі працівники зайвий раз не перечили їй.  Про цю агенцію ходили різні чутки. Так, вони створювали дива на свята, які замовляли люди та інші маги, які не володіли сніговою магією, але більше найнесвятковішої атмосфери всередині колективу ніде не було. 

А тепер і я стала його частиною. Не знаю, хто там наді мною насміхався, коли при народженні роздавав здібності, але видно я ще тоді не приглянулась тій силі. Бо інакше ніж невезіння, що мені вдалось потрапити сюди — я назвати не зможу. 

一 Ти, звісно, поки не будеш допущена до власного проєкту, 一 жінка глянула на свій новенький, блискучий годинник, виконаний з чистісінького льоду. 一 Але допоможеш своєму куратору. І якщо поспішиш, встигнеш на першу зустріч із замовниками. Якщо питань нема — раджу прискоритись.

 Вона махнула мені так недбало, що я відчула себе не найкращою випускницею Академії, а бездарністю якоюсь. Кивнувши жінці, яка цього не бачила,  я підібрала свою сумочку, яку залишила на підлозі біля стільця, й рушила на вихід.

一 Ну як все пройшло? 一 поцікавилась жінка, яка стояла, спираючись на стіну біля дверей керівниці,  чим знатно злякала мене. Вона навіть голови не повернула в мій бік,  бо постійно щось гортала на  своєму планшеті. 

一 Фу-у-ух, 一 протяжно видихнула я, притискаючи руку до грудей. 一 Ви мене налякали. 

一 У нас немає на переляки часу. Я маю відвести тебе до твого куратора, тому ніжки в ручки,  і ходи  за мною.

Вона й справді просто пішла вперед,  а я слухняно мусила бігти за нею. Коридорами я розглядала, як метушились інші працівники. Хтось ніс тацю із кришталевими чашами,  прикрашеними зеленим гіллям ялинок. Хтось командував сніговими пташками, які розносили запрошення на свята.

А десь унизу, у відкритому атріумі, стояла команда чарівників і вправно формувала зі снігу гігантського лева,  і все це було настільки чаруючим, що я й не помітила, як зупинились, щоб подивитись за процесом,  а до тями прийшла, вже коли не побачила свою провідницю поруч, і якби не стукіт її підборів об крижану підлогу, то точно б заблукала.

Я бігцем наздоганяла її, ковзаючи на глянцевих плитах і сподіваючись, що ніхто з працівників не побачить, як я ледь не врізалась в крижану стіну.

一 Ох, обережно, 一 промовила до мене та сама стіна, приємним чоловічим голосом. 一 Ви не забились?

一 Ні,  зі мною все гаразд.  Перепрошую…. А з вами?

一 Я переживу, 一 привітно мовив чоловік. Він тримав мене у руках, зігріваючи своїм теплом. Незвично. Я звикла до того, що у всіх, кого я знала, руки були холодними, а в нього… вони були ніжні.