Глава 3. Сутичка

Вперше Лія звернула увагу на високу худу фігуру, з якою зіткнулась біля агенції, на пішохідному переході. Вона довго дивилась на неоново-жовті кросівки та думала, що й собі хоче такі. Коли Лія зайшла до торговельного центру і вибрала кілька лаків для нігтів, то біля каси знову помітила яскраве взуття. Вона припустила, що доля наполегливо натякає зазирнути до спортивного магазину. У відділі жіночої білизни ця ж фігура біля стінки з бюстгальтерами почала здаватися підозрілою. І тільки в магазині для вагітних, куди Лія зайшла спеціально, щоб перевірити, чи слідуватимуть за нею жовті кросівки, вона зрозуміла, що за нею стежать.

Вона нервово блукала людними місцями торговельного центру і намагалась додзвонитися до Аліси та Гліба. Ніхто не відповідав.

— Сподіваюсь, що хоча б моя смерть навчить тебе відповідати на дзвінки, — Лія записала кілька аудіоповідомлень зі скаргами на важку долю та завернула до спортивного магазину. Вона купила тенісну ракетку та тимчасово сховалася в жіночому туалеті. Шлях додому пролягав через двори, крізь які лячно було ходити навіть коли за нею ніхто не йшов по п’ятах. А тепер…

За сорок хвилин ніхто не перетелефонував. Розуму торкнулась божевільна думка. Може, зателефонувати Мстиславу, що так наполегливо нав’язував допомогу? Та не встигла озброєна ракеткою Лія дістати смартфон, як почула, що хтось зайшов до туалету та почав агресивно відчиняти кабінки по черзі. Вона затамувала подих й нечутно нахилилась до підлоги. Знову жовті кросівки.

Лія тихо відімкнула кабінку, притиснулась до стіни й почала чекати. Коли двері різко відчинилися, ракетка з силою опустилася на голову в капюшоні. Лія не стала чекати поки переслідувач оговтається й нанесла ще кілька ударів по спині.

— Агов! Припини! Досить! — голос забитого в куток хлопця видався знайомим.

— Зніми капюшон, — Лія, що завбачливо залишалась на відстані двох кроків, вимогливо пхнула його ракеткою в плече.

Хлопець удав, що зібрався виконати її вимогу, але натомість вчепився в ракетку й спробував відібрати її. За що отримав удар ногою під коліно. Він втратив рівновагу та впав. Лія поклала ракетку на раковину, дістала телефон, щоб сфотографувати й надіслати обличчя переслідувача друзям, наблизилась та сама стягнула з нього капюшон. Вона так і завмерла.

— Холера, Петро! Ти мене так налякав! Це що за приколи?

Двері туалету відчинились й всередину зайшло ще двоє хлопців. Один залишився біля дверей, а другий… Також мав знайоме обличчя.

— Олег? — Лія спохмурніла. Навряд чи це збіг, що двоє з трьох підозрілих хлопців в жіночому туалеті працюють в одному місці?

Вона схопила ракетку та виставила перед собою. Шанси на перемогу перед трьома хай і худими, але хлопцями, мали доволі нікчемний вигляд. Але без боротьби Лія не збиралась здаватися.

Телефон в її руці почав дзвонити.

— Хто телефонує? — Олег не зрушив з місця. Лише окинув її довгим поглядом.

— Подруга. Я розповіла їй, що мене переслідують. І сказала, де саме.

Він має розуміти, що на камерах торговельного центра мають побачити, хто за нею слідував.

— Хтось ще знає?

— Друг. Він майор поліції.

Олег стиснув долоню в кулак та похмуро кивнув. Третій хлопець біля дверей пояснював відвідувачкам центру, що туалет тимчасово не працює.

— Пропоную домовитись, — зрештою видихнув Олег. — Ми тобі нічого не зробимо.

Лія підозріло примружилась. Все складалось занадто просто.

— Але?

Лівий куток його вуст смикнувся:

— Але я не можу обіцяти, що інші не зроблять.

Петро повільно підвівся та видав якийсь нерозбірливий стогін.

— Які… інші? — вона продовжувала тримати ракетку напоготові.

— Оце вже пропоную обговорити не тут.

Лія нервово глянула на Петра, що боязко обійшов її та сховався за спиною Олега.

— Гаразд. Тільки в людному місці, — телефон в її руці знову почав дзвонити. — Я відповім?

Відмова наразі її також влаштує. Якщо вона не відповість ще й на третій дзвінок Аліси, то за пів години на вухах стоятимуть всі правоохоронні органи.

Олег кивнув:

— При мені. І без імен.

Лія підтиснула вуста та прийняла виклик:

— Алло.

— Боже, Ліє, я думала, з тобою вже щось трапилось! Яка ж я рада тебе чути. Куди за тобою приїхати? Зателефонувати Єгорові? Якщо треба, він…

— Алісо, перетелефонуй, будь ласка, за пів години. Я поки не можу зрозуміти, чи мене розіграли знайомі, чи це щось серйозніше. Якщо я не відповім, тоді телефонуй Єгорові. Я досі в ТРЦ.

На кілька секунд в телефоні повисла тиша.

— Я зрозуміла. Щось ще?

— Та ні. Поки все. Дякую.

— Якщо виникнуть проблеми, і ти вже не зможеш сказати про них напряму… Попроси мене погодувати кота. Гаразд?

Вуст Лії торкнулась усмішка. Вона не мала хатніх тварин.