Розділ 10

За годину, крокуючи слідом за служницею в обідній зал, я відсторонено думала, що по цьому білому мармуру ще не ступала така недостойна особа. Не осквернялися ці драпіровані тканиною та шкірою стіни присутністю міс настільки низького походження.

Мені здавалося, що навіть люди, зображені на картинах, кривилися від звуку моїх кроків. Або ж... я просто вміло себе накручувала.

Ще Стейн. Його відсутність мене лякала значно більше, ніж черговий акт моєї театральної постановки.

Завмерла на кілька миттєвостей, змусивши цим зупинитися і дівчину в синій сукні прислуги. Зусиллям волі воскресила спогади, з яких я черпала свою силу та натхнення. Нагадавши собі, ким я була раніше.

І… полегшало.

Отак, Адаліндо Вінлі, якщо ти змогла досягти всього, що в тебе є, то й цей вечір якось переживеш. І тут же майнула малодушна думка: "Або втратиш усе, чого досягла!" Але її я задавила на корені. Пізно сумніватися, коли ось-ось відчиняться ворота... королівських залів. Хоча, якщо відверто, на язика просилося зовсім інше слово.

Тільки після я дозволила собі легку усмішку, кивнула спантеличеній, але мовчазній прислугі і рішуче увійшла в двостулкові двері, що відчинилися.

А далі все. Мені належало б з'явитися під руку з Бенджаміном Стейном, але той не повернувся. І це вже порядком мене нервувало. Зважаючи на все те, що він мені наговорив раніше. І чого обіцяв.

На мені схрестилося кілька десятків пар очей, пронизуючи наскрізь, придивляючись. Думаю, ці благородні лорди та леді придивлялися до жертви. Не хотілося б їх розчаровувати отак одразу, але жертвою я не була. Витруїла цей недолік ще у притулку.

Окинула поглядом присутніх. Що ж. Мій перший образ вписався б сюди набагато краще. Те, що дівчата мучили себе голодом, для мене вже давно не новина. Але ось що і чоловіки почали прагнути витонченості... та на їх тлі не те що наш правитель, а навіть гончий Стейн здається вгодованим і міцним. А на знімках виглядали цілком нормальними. Хоча ось лорд Терн виняток. Але, як кажуть, винятки лише підкреслюють загальну похмурість ситуації, що склалася.

Придушивши бажання перевести подих, я посміхнулася, подумки уявляючи, як довго і невтомно битиму свого наймача. Чим під руку потрапить. І, як не дивно, саме ця думка трохи розрядила напругу.

– Міс Дерсон, – по залі пролунав дзвінкий окрик, і я миттєво знайшла поглядом леді Іррой. – Я вас уже зачекалася.

Посмішка на моєму обличчі стала ширша і природніша. А ще я була вдячна Гвен за те, що вона так легко розбавила цю гнітючу мовчанку. І ніби по команді відразу ж усі зашепотілися, загомоніли, ніби разом втратили інтерес до моєї персони, яка нічого не означає. Якби не тінь Стейна за мною, на мене ніхто б взагалі уваги не звернув. Кому цікаві невизнані бастарди? Їх і то терпіли при дворі за ту краплю давньої крові та ймовірність здібностей до магії.

Враховуючи, що такого пророслого насіння континентом… не те, щоб багато. Все ж лорди – магічно обдаровані і чудово вміють контролювати дітонароджуваність. Але збої трапляються, і трапляються набагато частіше, ніж вони припускають. Та й невизнаний бастард, насправді, претендувати на спадщину не може. Зате є можливість, що зможу затягнути під вінець когось благородного. Щоправда, афера лусне, щойно змусять пройти перевірку на артефакті…

А ось безрідну точно ніхто терпіти у палаці не стане.

Тільки плітка про спорідненість з Едерсон і проклала мені цей шлях. Як і можливість подібної ілюзії. Якби я була ніким – уваги б не звернули на примхи Стейна. Однією злиденкою більше в його ліжку, однією менше. Ні до чого це не призвело би. А сам бастард може цілком успішно паралельно одружуватися, що до його планів не входить. Сумно... було б. Якби я збиралася за нього заміж.

– Мені здається, слугам спеціально сказали водити мене колами коридорами палацу, щоб потім я не вибралася звідси без сторонньої допомоги, – поділилася я, посміхнувшись.

– У цьому я вам теж не помічниця, – змахнувши віялом, зітхнула Гвен. – Я й досі гублюсь у цих коридорах.

На вечерю Гвеневера Іррой одягла сукню з пісочного шовку з білою та золотою вишивкою, а волосся прибрала у високу зачіску. І, оглянувши мене, що навіть не змінила одягу, промовчала. За що їй окрема вдячність.

– Ви щойно мене врятували, леді Іррой, – пошепки поділилася я, коли вона виявилася зовсім поруч і простягла мені келих з вином. Вино я взяла, звичайно, але звичка не пити на роботі – на те й звичка, щоб не змінювати. – Мені здалося, що мене прийняли за головну страву на вечері.

– Вам не здалося, – так само тихо "заспокоїла" мене нова знайома. – Правда, можу вас запевнити, що без королеви трапезу не почнуть.

– Навіть не знаю, радіти мені чи плакати від таких новин, – скривившись, процідила я.

– Головне, не втрачайте пильності, – порадила Гвен, зробивши ковток вина і відразу відставляючи келих на столик. – Королева.

Залишиться секретом, як вона це зрозуміла ще до того, як слуга в білій лівреї і позолоченою тростиною в руках голосно проголосив:

– Її величність королева-мати Матильда Кептіг Милостива.

А сама мати монарха повільно випливла зі зворотного боку величезної зали. Усі разом відреагували на її появу: чоловіки стали на одне коліно, жінки опустилися в реверансах. Благо мене цьому теж вчили. Нехай не так бездоганно, але для бастарда цілком зійде. Місіс Ф'юрі вважала, що для юної леді, що залишає притулок святої Агнеси, незайвими будуть будь-які вміння. А особливо етикет та манери. Хоча, зізнатися, довгий час я вважала ці знання та вміння абсолютно непотрібними.