Розділ 8

– Не чекайте гарного ставлення у палаці. Швидше за все, вас спробують принизити, зганьбити і виставити в самому непривабливому світлі.

Здивував. У мене це взагалі-то часто. Чи то містер Стейн вважає, що імениті роди сплять і бачать, коли до їхнього будинку притягнуть не зрозумій кого і назвуть її… та ким мені тільки не доводилося бути.

Інша річ, палац – це РІВЕНЬ, як уже встиг висловитись мій безпосередній начальник. А це означає, що кусати будуть болючіше, валяти у бруді – ретельніше і насміхатися – голосніше. Це тільки Тхір вважає, що все, що ми робимо – п'ємо шампанське, посміхаємося і тиняємось слідом за замовником, як домашні звірятка. Так і хочеться хоч раз покласти на нього хоч половину турбот, пов'язаних із замовленням. Потів би тоді не через те, що гроші перераховує.

Ех. Мрії!

Я невимушеним жестом поправила зачіску і обдарувала похмурого Стейна променистою усмішкою.

– Але ж ви не вірите пліткам, дорогий? – невинно блиснула очима я. Стейн грати сьогодні не мав наміру, тому я розчаровано плеснула рукавичками по долоні і перейшла на серйозний тон. Хоча, зізнатися, була настільки напружена, що, здавалося, торкнися – і почну дзвеніти на високій ноті. – До того ж ви мені платите за те, щоб я прийняла цей удар на себе з гордістю та не впустила обличчя. Ваше у тому числі. Переживу якось укуси придворних.

Як каже стара квінтгрейнська приказка: "Вранці кольори світліше!" Нею часто користувалися місіс Ф'юрі та сестра Гвілея. Адже не дарма. Ось правду говорить народна мудрість. За старих часів люди точно щось про життя знали. Пустивши перед сном самотню гірку сльозу міс, що відчайдушно жаліє себе, вранці я вже була свіжа, як троянда, і пробивна, як бойовий таран.

Плювати на Алана. Нехай живе, як хоче. І насолоджується своєю безкарністю. Бувай. Настане час, і я обов'язково придумаю, як його провчити.

Перетерплю якось і той факт, що Стейн запустив свої щупальця в моє життя. Може після того, як я закрию цей контракт, ми взагалі з ним більше ніколи і не побачимось.

Головне – зосередитися на роботі, а не вдаватися до душевних мук. Тим більше що роботи було безліч.

Спочатку – мій образ. Це в ресторан я могла прийти, накинувши ілюзію. Там жодного нормального охоронного артефакту навіть не було. А й ті, що були, призначені відловлювати папараці. І то із завданням не справляються.

Інша річ – палац.

– Краще по-старому, може, – задумливо гризучи олівець, зміряла мене поглядом подруга. – Буде скандал, якщо з тебе знімуть ілюзію у всіх на очах.

– Угу, – кивнула я, зі сльозами на очах розглядаючи своє волосся в дзеркало. Перефарбовувати його здавалося блюзнірством. І, на жаль, необхідною жертвою богам придворного життя. Цікаво, може, мені вибачать, якщо з'ясується, що міс трохи бавилася з ілюзіями, щоб прикрасити зовнішність? Скоріш за все ні. – Витягай свій набір майстра краси.

Наступні дві години я змінювалася.

Колір волосся, очей, навіть трохи риси обличчя і колір шкіри вдалося зробити такими, як слід, без краплі магії. Ефект, звичайно, дуже тимчасовий, прийняв ванну – і оновлюй все знову, але це куди краще, ніж увійти до палацової брами блондинкою, а вже у дворі з'явитися – брюнеткою. Може, це новий виток параної, звісно. Але зараз вона була виправданою. Мені можуть вибачити незначні ілюзії, ними користуватися ніхто не забороняв. Але так кардинально... І без того мене розіпнуть і вивчать, як студіози-цілителі. Та й доведеться тепер оминати фонтани, ставки і… де там мене ще оббризкати можуть? Стати брюнеткою не так страшно, як зненацька піти чорними плямами. Я сама собі не пробачу такого приниження та ганьби.

Сукню я обрала не дуже яскраву – змішавши воєдино новомодні віяння і старомодну строгість. Тобто ніяких коротких спідниць, пристойне декольте, але при цьому срібна вишивка та мережива. І колір блакитний. Він мені пасує – хоч блондинці, хоч брюнетці. Трошки магії, щоб довершити образ, і до критого екіпажу Стейна увійшла вже знайома йому міс Дерсон.

На жаль, приготування зайняли набагато більше часу, ніж я очікувала. Піднятися в квартиру вже не виходило, щоб поважно спуститися до коханого під часті клацання апаратів папараці, що засіли в кущах. Залишилося тільки перебігти від чорного входу до парадного і виплисти на світло, сяючи щасливою усмішкою.

– Бачу ви слабко уявляєте, куди ми прямуємо, – задумливо промовив Стейн, ковзаючи задумливим поглядом по краєвиду за вікном екіпажу.

– Там усі як ви? – піднявши брову, вирішила уточнити я.

– Гірші, – наче каменем у мене кинув Бенджамін.

Чомусь у мене тут же пересохло в роті. Куди гірше? Виявився натовп кровожерливих, єхидних, розряджених придворних з отруйними усмішками на обличчях. І чомусь усі вони намагалися мене загризти. Ну чи хоча б вкусити.

Тьху ти. Вміє королівський бастард підтримати бойовий дух. По можливості пораджу його величності у разі війни відправляти братика в стан ворога – займатися підривною діяльністю зсередини. Щось мені підказує, що одного "оптимізму" Стейна вистачить на те, щоб ворожа армія розбігалася, сяючи п'ятами.

Що я й збиралася повідомити моєму небагатослівному співрозмовникові. Але налетіла на його серйозний тяжкий погляд, як шлюпка на скелю. І передумала. Мені необхідно з'явитися при дворі з захопленим поглядом юної міс, яка ще не скуштувала всіх принад столичної розпусти. А після суперечок зі Стейном мені краще зображати вогняного демона, під копитами якого навіть земля горить.