Розділ 7

Осінні вечори у столиці завжди сирі та холодні. Якщо ще вдень у ходу були легкі літні сукні, то надвечір я вже замислювалася про зимову шубу.

Стейн мовчки накинув мені на плечі свій піджак, а коли я спробувала відмовитись, помітив:

– Ви стукаєте зубами так, ніби передаєте таємне послання.

І впиратись перехотілося.

А ось пропозицію проводити мене до дому я непохитно відхилила. Ми розпрощалися теплими обіймами, ніжними, цнотливими поцілунками та короткими холодними фразами. Я так точно навіть на гру в закохану сил не мала.

– Завтра о п'ятій, – нагадав Стейн, галантно торкнувшись губами кісточок моєї правої руки. – І будьте обережнішими, Адаліндо.

– Дуже дбайливо з вашого боку. З огляду на все нові та нові обставини нашої співпраці.

Ми розійшлись з ним за кілька кварталів від нашої зі Сьюзі орендованої квартирки і за кілька метрів від будинку, де здавалися квартири для нащадків непристойно багатих сімей. Де й для мене тепер було житло. І все ж я не рушила з місця, поки екіпаж Стейна не зник за рогом.

Цей павук точно плете якесь павутиння, а я не зрозуміло у якій ролі там взагалі. Хоч би не виявитися дурним метеликом, якого він зжере і не подавиться.

О, Багатоликий у п'яти іпостасях!

Цікаво, що він дізнався про мене? Ясна річ, мені зовсім не вірилося, що Стейн підібрав би на вулиці першу-ліпшу собачку, обтрусив її, помив, причесав і призначив улюбленим домашнім вихованцем. Не та людина. Але все одно неприємно, коли копошаться у твоєму житті. Тим більше, коли намагаєшся це саме життя всіляко захистити від роботи.

Зізнатися, я навіть не очікувала, що мене можуть так легко розкусити та позбавити спокою. І все-таки вважала себе стійкішою до всіх цих стресів. Та ні!

Стукіт підборів об тротуарну плитку все частішав. Я, непомітно для себе самої, щільніше загорталася в піджак, залишений дбайливим Стейном, і пильно оглядалася на всі боки. Доводилося себе смикати, щоб не обертатися на кожну парочку, кожного підозрілого і майже звичайного перехожого, кожен шерех. Він із мене параноїка зробить, слово честі.

Будинок місіс Едренг, де винаймали житло найзаможніші гості столиці, зустрів мене яскравим світлом, легкою музикою та посмішкою консьєржа.

– Доброго вечора, міс Дерсон, – з натяком на уклін сивий чоловік відчинив парадні двері.

– Доброго вечора, Стіве, – кивнула я на ходу, нагородивши послужливого старичка схвальною посмішкою.

Саме так вчинила б юна міс, вихованка притулку, яка ще не встигла скуштувати столичної розпусти та зарозумілості. Як би не хотілося спеціально для Стейна побути трохи стервозною, химерною і дещо зазорілою, але... не вмію я ставитися до людей, як до сміття. Особливо якщо вони цього не заслужили.

– Вам прийшла посилка, – одразу повідомив мене Стівен, під поглядами покоївок, що пробігали повз мешканців будинку, простягнувши коробку, обгорнуту в подарунковий папір і перев'язану стрічкою.

Цікаво, чи багато хто вже знає мою легенду? Відповідь напрошувалася сама – враховуючи вправність головних пліткарок Коїра – все!

– Дякую сердечно, – обдарувала старого усмішкою та подякою, прийняла пакет і мало не бігом поспішила нагору.

Нехай думають, що мені не терпиться розпакувати подарунок.

Насправді начхати мені було, що там у тому пакеті. Мені хотілося додому, а не стирчати в цій порожній розкішній квартирі, знятій лише на час завдання.

Сью постаралася все зробити так, щоб все вказувало на те, що квартиру мені винайняли за розпорядженням Туманної троянди.

Я мстиво усміхнулася, уявилвши вираз обличчя Стейна, що отримує розрахунковий кошторис. Заради такого я б ще й маленький бенкет закотила б за рахунок господарки будинку. Навіть забарилася біля входу.

Орендована квартира не відгукується на кожен крок скрипом, не пахне випічкою чи парфумами. Вона нова, гарна і... якась самотня. А ще страшенно незатишна. І затримуватись тут я не планувала.

Сунувши пакет у сіреньку торбинку, а букетик у графин із питною водою, я за кілька хвилин скинула одну ілюзію і тут же створила іншу. При цьому полінувалася навіть переодягтися, замаскувавши сукню для прогулянок містом і піджак під простеньке плаття та пальто.

Через короткий проміжок часу до чорного входу поспішала бідно одягнена жінка середнього віку, яка притискала до грудей лише сіреньку торбинку прислуги. Враховуючи примхливий та вимогливий характер господарки будинку, нові обличчя нікого не дивували. І на мене просто не звернули жодної уваги.

І все ж таки випробовувати удачу не варто. Особливо якщо брати до уваги, що вона до мене повернулась тим місцем, яке місіс Ф'юрі називала – непристойним.

Швидко втекла сходами. Штовхнула двері і з усього маху налетіла на невідомого чоловіка, ледь не збивши його з ніг. Як ми взагалі зі сходів не скотилися – незрозуміло. Він не тільки не впав, а й мене притримав за лікоть. Як у скелю врізалася.

Вечірні сутінки та високий комір надійно приховували його обличчя. В одязі не було строкатості, яка так прийшла до смаку нинішній столичній молоді. Але аромат парфуму ніяк не дозволив би сплутати високородного з прислугою або майстром, що просто забіг до замовника. Такий парфум собі навіть заможні городяни дозволити не могли.