Розділ 2

Моя наставниця, незабутня місіс Ф'юрі, колись говорила: "Не залишайте дівчину без вибору. У юної міс завжди має бути вибір. Що вдягнути... Куди сходити... За кого вийти... Інакше вона замислиться, чим убити!"

Тяжко не здогадатися, в якому настрої я очікувала приходу замовника. Розідрані конверти з кореспонденцією яскраво ілюстрували мій стан, бажання зустрічі та жагу до співпраці. Адже я зараз повинна була бігати по весільних салонах, вибираючи сукню, туфлі та торт. Підписувати запрошення, стріляючи поглядом по коханому і потай придумуючи імена нашим дітям. Натомість зображатиму закохану по самі вуха дур... тобто... дівчину людини, яка погрожувала мене вбити. І як після цього фонтанувати радістю?

Ненавиджу! Усіх – і Стейна зокрема.

У двері постукали. Рука здригнулася, і канцелярський ніж, зісковзнувши, розпанахав мені великий палець лівої руки. Величезна червона крапля відразу зірвалася і забруднила розкидані на столі листи, зіпсувавши мені настрій. Я навіть не встигла хоч якось перебинтувати поранення, як двері відчинилися. А я постала перед замовником у наймальовничішому вигляді – зла, поранена і готова мститись.

Прокляття! Від Стейна суцільні неприємності.

– Прекрасний ранок, міс Вінлі, – зобразив свою улюблену отруйну усмішку королівський бастард. Окинув мене глузливим поглядом і додав, не приховуючи якоїсь зневаги: ​​– О! Не кажіть тільки, що ви вирішили самоубитися, аби не виконувати умови контракту!

Звичайно, навіщо питати дозволи, якщо можна з зарозумілою фізіономією пройти до кабінету? Благо двері зачинити не забув. Не хотілося б, щоб Сьюзі гріла вуха на чужих розмовах. Я сама їй потім все розповім.

Я видавила слабку посмішку, окинувши старого знайомого уважним поглядом. Неможливо не визнати, що смак у нього був на порядок кращий, ніж манери. Темно-синій костюм і біла сорочка, пошиті за останньою модою, ідеально сиділи на фігурі, підкреслюючи аристократичну худорлявість і бронзову засмагу. Останнє дуже контрастувало зі світлим волоссям та блакитними очима. Бенджамін Стейн був зовсім не схожий на брата-короля. Ні краплі брутальної мужності. Тонкі й надто правильні риси обличчя, трохи розкосі, швидше мигдалеподібні очі, довгі темні вії. Але водночас його не назвеш тендітним чи навіть слабким. Це як… з гепардом – худий, гарний і страшенно небезпечний. Все ж таки цікаво, ким насправді була його мати. Чутки ходили настільки неймовірні та суперечливі, що страшно їх навіть повторювати вголос.
Але це лякало небагатьох. Про нього мріяли майже всі дівчата шлюбного віку. Та й заміжні не забували поздихати йому слідом. Щоправда, тільки ті, що не були знайомі з ним особисто. Як я. Зізнаюся, до нашого з ним знайомства я сама грішила мріями про тіньового принца. Життя це поправило, слава Багатоликому. Але... Заради справедливості скажу, що Бенджамін Стейн був дуже привабливим чоловіком і взірцем старої Ринської аристократії.

Мадам Ф'юрі і мене колись голодом намагалася морити, стверджуючи, що широкі стегна і такі великі груди – це просто верх непристойності та виключно риса простолюдинки. На жаль, все це добро виросло навіть на одних овочах, а строга дієта вплинула виключно на моє людинолюбство. Незабаром мадам Ф'юрі вирішила відмовитися від своєї нав'язливої ​​ідеї: офіційно – тому що я безнадійна, неофіційно – тому що я почала на неї поглядати з гастрономічним інтересом. Щоправда, виключно на її думку.

– О, як можна! – Зібравшись з думками, невинно хлопнула очима. – Я скоріше позбулась би другої сторони контракту. У мене надто далекоглядні плани, щоб зводити рахунки з життям через таку дрібницю, – віддзеркалила я єхидну усмішку замовника, обмотавши палець якимось прейскурантом з листа.

Десь був бинт, але метушитися і впустити обличчя було куди страшніше, ніж спливти кров'ю.

– Ви така сама ядюча! – скривився Стейн, схрестивши руки на грудях.

– А ви все так само далекі від галантності, – не лишилася я в боргу. – Незважаючи на те, що виховувалися при дворі.

Стейн закотив очі. Але потім наблизився і, припиняючи будь-які мої спроби позбутися нав'язливої ​​турботи, взяв мене за поранену руку.

О! Виявляється, руці представника королівської династії відомо, що таке мозолі. Мене це так здивувало, що я навіть не вигадала чергову шпильку для його високості.
Легкий холодок пробіг по шкірі – і рана затягнулася на очах, залишивши по собі як нагадування страшну сверблячку.

– Гадаю, що тепер ми можемо перейти до справ? – жестом обірвав мої спроби висловити подяку його високість. Ну, не дуже й хотілося. – У мене дуже мало часу на суперечки. Для перепалок у нас із вами цілих півроку попереду.

– Сідайте. І я сама увага! – особиста ворожість ніяк не повинна впливати на роботу. Інакше працювати з людьми взагалі не варто. Як би ви не любили людей, завжди знайдеться щось, що дратуватиме до зубовного скреготу. Тому… робота і лише робота. – Ваші побажання, – діставши чистий лист, перо та чорнильницю, я вивела каліграфічну одиницю, чекаючи розвитку розмови.

Принц зміряв мене повним сумніву поглядом, ніби чекав якоїсь каверзи, але передумав коментувати зміну настрою і справді заговорив про справу:

– Як ви вже знаєте, міс Вінлі, у моїй сім'ї величезне щастя – у корони з'явився спадкоємець. І його величність тепер прагне ощасливити і мене, – я запитливо скинула брову, і Бенджамін Стейн поспішив з поясненнями і гаркнув: – Одружити вирішив!