Розділ 1

– Ні! І навіть обговорювати цього не бажаю! Я не працюватиму з Бенджаміном Стейном, хоч небо на землю впади! – я так мотнула головою, що довгі важкі сережки ледь не відірвали мені вуха. Треба було все ж таки переодягнутися після роботи. – Я, якщо ви не забули, пане Херенсе, відходжу від польової практики та переходжу на повністю кабінетну роботу. І це ми вже обговорили з вами.

Вільям Херенс завозився на стільці своїми величезними тілесами, стілець застогнав майже як живий, і начальство завмерло, побоюючись зламати меблі.

Начальство у мене було дуже розважливе, і жадібність завжди феєрично перемагала будь-які інші почуття з розгромним рахунком. Завдяки цьому я ще не була викинута з почестями на вулицю. Зараз Херенс хотів підвищити голос, висловити все, що про мене думав, і вказати на мої обов'язки на високих тональностях. Але чудово знав, що і я у відповідь мовчати не стану. Тому втомлено і трохи нервово змахнув хустинкою піт, що виступив на лобі, скомкав її та метушливим рухом засунув в кишеню. Покосився на мене і плеснув собі в склянку напою з доволі різким ароматом. Хоча пити поки що не поспішав. І правильно. Я й тверезого його терпіла.

– Але, Адаліндо, це ж Бенджамін Стейн! – з таким придихом, ніби про досі невідоме чудо світу говорив, промовив мій безпосередній начальник. Людина він був хороша, добра, дбайлива... колись у минулому житті, і то це не точно. Аж надто він любив дзвін золота, і заради цієї мелодії часто плював на будь-які незручності своїх підлеглих, що мені зараз було ніяк не на руку. – Це ж РІВЕНЬ!

Ще одразу на вивісці біля входу написати залишилося, що ми брехали спеціально для королівської родини. Рівень, що вже!

– Перепрошую, але це не має жодного значення і ніяк не впливає на моє рішення! – манірно підібгавши губи і задерши підборіддя, відмовилася я вкотре за цей вечір. – Я заміж виходжу за два місяці. Як нареченому пояснити, що трохи відлучуся, помелькаю у палаці в ролі коханки королівського бастарда? Моє фото буде у всіх газетах!

– Ой, давай тільки вже без цього! Не мені вчити тебе, як приховати правду! – відмахнувся начальник, вдавши, що вивчає якийсь дуже важливий документ. Не здивуюсь, якщо це список покупок, складений поважною місіс Херенс.

– Припустімо, – кивнула я повільно. – Моя справжня особа залишиться невідомою. А як мою відсутність пояснити? Контракт – на півроку! – потрясла я паперами в повітрі і в серцях кинула їх на стіл перед начальством. – Невже йому ніхто не підійшов? Каталог акторок – на три десятки сторінок!

Херенс, зітхнувши, постукав пальцем по згаданому каталогу з таким виразом обличчя, наче хотів стратит його як джерело всіх своїх неприємностей.

– Думаєш, я не вмовляв і не просив переглянути рішення? – розгубивши рештки привітності, а вже спокою і поготів, заволав пан Вільям. – Та я півдня йому цей каталог під ніс пхав. Дівчата ж – красуні. Інших не тримаємо! А він мені: "Я зробив вибір!" – прогудів начальник у спробі скопіювати голос містера Стейна. – Чого він у тебе вчепився? Знайомі особисто?

Вибір він зробив... І моя думка цього зарозумілого типа зі шлейфом таємниць, звичайно ж, не цікавить. Йому потрібна я! Навіщо? Щодо цього теж були дуже туманні міркування, якими з начальником ділитися зовсім не хотілося. І мене вони зовсім не тішили.

– Не більше ніж ви, – збрехала, роздивляючись власні зчеплені на колінах пальці.

– Тоді я зовсім нічого не розумію… – пробубнило начальство, знову обдарувавши злощасний каталог повним ненависті поглядом.

– Відмовте!

– Угу. Як би не так! "Ми беремося за будь-які замовлення!" – передражнив він мене.

Біда моя. Цей слоган вигадала саме я кілька років тому. Це замовлень, золота та турбот. До того ж перше і третє мені, а друге – начальству. Зізнаюся, досі мене це мало турбувало, роботу свою я любила всією душею. Але й любов має розумні межі. І зараз ми стояли прямо біля них, тримаючи в руках войовничий прапор. Здавати позиції безкровно я не збиралася.

– Ну тоді... Я змушена буду розірвати контракт з "Ілюзією".

Вимовила, а сама собі не повірила. У цій агенції я провела останні п'ять років життя. І навіть думка про розставання розривала моє сентиментальне дівоче серце.
Потрапивши на службу до Херенса ще в шістнадцять і не сподіваючись на щось більш вражаюче, ніж чорна робота, я виявила, що не завжди в моєму житті смуга нещасть і поневірянь. Буває і везіння. Несподівано мені знадобилися знання, отримані в обителі святої Агнеси. Благо це один із небагатьох монастирів, які називали магію даром богів, а не прокляттям демонів. І дітей, на кшталт мене навчали, а не намагалися вибити різками з них це демонове вміння.

Загалом, магу-ілюзіоністу в агенції тоді ще "Послуги Херенса" виявилися раді. До речі, трохи містична назва – теж моя ідея.

Так моє обличчя і з'явилося у каталозі актрис. Нічого поганого робити не доводилося, незважаючи на те, що про нас говорили у суспільстві. Ми актриси, які створюють ілюзію того, що людина хоче показати важливим для неї людям, але з якихось причин не може створити самостійно в реальному житті. Сім'я з милою донечкою тринадцяти років, що музикує і читає вголос вірші вечорами. Або юнак, закоханий у прекрасну, але заміжню даму, який не хоче викликати підозр у рідних та близьких. Та що завгодно... мені навіть довелося цілих три місяці побути молодою дружиною старого торговця рудою, поки він укладав угоди. “Одруженість, – як він висловився, – це ознака солідності та стабільності. Холостяки вітряні”. Угу. А сам за все життя так жодного разу не одружився, вважаючи, що не народилася гідна...
Зрозуміло, всі ці люди приховували себе справжніх від важливих їм людей. Але хіба ми маємо право когось судити за те, що він хоче здаватися трішки краще в очах інших?
Ілюзія, от і все. Жодних пристрасних поцілунків чи палких ночей. Просто гра на публіку. Але я любила цю гру. Щоразу одягаючи новий образ, як нову сукню, я вигулювала її, демонструючи всі переваги свого вбрання. І тепер… все? П'ять років роботи коту під хвіст? Сумно як! В пору зненавидіти королівського бастарда усією душею!