Глава 21

Привіт, я чарівник. Який твій псевдонім?

Агата дивилась на повідомлення від модератора, але не знала, що відповісти. Лиш лежала на ліжку у номері, здавалось, вона думає, але насправді — в голові було пусто. Можливо просто не вистачало рішучості, а можливо не було чіткого плану.

"Що буде відбуватись після того, як я йому відповім? У кожної жертви була своя історія, через яку вони опинялись у чаті. Але моя історія повинна бути чітко продуманою брехнею".

Що таке чітко продумана брехня? Детальний опис видуманої історії? Чи не це називається романом?

Щойно в голові Агати сяйнула думка про роман, прийшло відчуття, ніби голову щось стискає. Швидкоплинно пронеслись нещодавна смерть брата і, як стара рана, що постійно про себе нагадує — самогубство Злати. Дівчина не могла думати ні про що більше.

"Я винна".

"Я винна".

"Я винна".

"Я винна".

"Я винна".

"Навіщо я це зробила?"

"Навіщо мені це було потрібно?"

Раптом на телефон Агати прийшло повідомлення від Олекси.

Олекса: "Давай зустрінемось, треба поговорити".

— Що в тебе в голові, Олексо? Там є хоч крапля сірої речовини? Ти мені зрадив! Для цього не може бути виправдань! Після цього не може бути прощень.

Агата нічого не відповіла, було складно спіймати слова із вихру, що невпинно кружляв у голові. Але підібрати слова стає важче, коли перед тобою чарівник. Чарівник, який не по змаху чарівної палички, а поступово, дуже терпляче, веде тебе до твого ж кінця. А зараз підібрати потрібні слова було величезним ризиком. Сюжет життя дівчини, який привів її до «Любого дому», повинен бути чітко спланованим і найголовніша проблема в тому, що їй не можна показуватись на очі членам цієї групи. Її могли впізнати. Точніше, її б точно впізнали. В такому випадку, вона не могла це робити сама. Голова вибухала від задач, серце шаленіло від страху і раптом, в унісон його биттю хтось постукав у двері.

Дівчина напружилась і стихла. Було пізно, вона нікого не чекала. Кілька секунд Агата просиділа в тиші, далі знов стук у двері, а за ним і схвильований голос:

— Агато, прошу, відчини.

Дівчина здивувалась. Вона очікувала почути за дверима чий завгодно голос. Але не Давида. Щойно почувши знайомий лиш кілька днів голос, дівчина підірвалась з ліжка і скочила до дверей. В ту хвилину мозок з усіма думками стих. Двері були відчинені на автоматі, інстинктивно. Чоловік стримано стояв у коридорі, хоча у своїх думках він давно вже кинувся в обійми Агати. Давид зустрів ще одну гарну дівчину, можливо тоді це означало для нього черговий щасливий місяць квітів, цукерок, побачень і сексу, а далі щастя розвіюється і через місяць ви ніхто більше, ніж звичайні знайомі. Це було схоже на гру з новою іграшкою, яка тобі подобається лиш спочатку — ти з нею їси, спиш, граєш цілодобово, а потім вона опиняється в одній коробці разом із іншими ляльками та машинками. Та раптом Агата перестала бути лялькою для Давида. Побачене в автобусі відгукнулось чоловіку десь далеко у серці і нагадало про давній біль. І мова йде не про фізичний біль, а про той, що властивий лише людині і вирізняє її поміж всіх інших істот. Парадоксально біль може повертати до реального життя та розбивати рожеві окуляри. Світ сповнений красивих жінок та їх тіл давно став для Давида сенсом життя. Азарт жити був загублений, а інтерес спрямовувався в одному напрямку. Поки Агата не нагадала йому, що світ навколо — це лиш ілюзія, яку Давид сам собі створив. Він не закохався. Він — прокинувся.

— Як ти сюди потрапив? — у голосі Агати відчулась не стільки злість, що її потривожили вночі, а скільки здивування.

— Вибач, я...

— Ні, стій, це не важливо, чому ти тут?

У повітрі повисло те мовчання, яке виникає тільки коли в голові купа думок, переживань, а сказати — нічого. Давид враз поглянув Агаті прямо в очі, не в силах вимовати ані слова.

— Скажи щось, — роздратовано гаркнула дівчина, ніби кудись поспішала і не бажала гаяти ані хвилини.

— Послухай, — Давид схопив Агату за руку, — навіщо... навіщо ти придбала револьвер? — тихо, підбираючи кожне слово, промовив чоловік.

Агата здивовано підняла брови.

— Ти прийшов щоб спитати це?

— Так... — впевнено промовляє Давид, хоча його цікавить лиш переписка Агати з Любим домом.

— Ти міг мені просто написати. Ти питав, коли я купувала в тебе револьвер. Що такого сталось, що ти мене спитав про це знову?

— Просто скажи.

— Я вже казала.

— Агато...

— Якщо це все, то йди додому, — Агата вирвала руку з хватки Давида та вже зачиняла двері, як чоловік просунув руку у щілину та міцно схопив двері, не даючи їм і шансу зачинитись.

— Ти здурів?

— Прошу. Дай увійти.

Агата спокійно відпустила ручку дверей та пройшла всередину, натякаючи на дозвіл Давиду. Дівчина махнула рукою на крісло, а сама сіла на ліжко.

— У тебе в телефоні є зайвий чат.

В Агати пройшли мурахи по тілу, вона відчула, про що саме говорить чоловік.

— Ти... не ті речі називаєш домом. Я побачив повідомлення, що надійшло на твій телефон. Чарівник?

— Тому ти прийшов?

— Ти вже доросла, навіщо граєш в ці ігри?! — зривається Давид.